У переддень найголовнішого свята у державі – Дня Незалежності – годилося б писати про щось позитивне, оптимістичне, радісне. Та, чесно кажучи, силувати себе не хочеться. Бо приводів радіти з нашого життя-буття особливо і не знайдеш.
Влада протягом останнього року імітувала бурхливу діяльність з « покращення життя вже сьогодні» кожного з нас, але вийшло покращити його далеко не усім громадянам України, а лише обраним. Їх список додається до відповідного коментаря у журналі «Форбс». Більшість чомусь таким життям не задоволена: підприємці лають Податковий кодекс, пенсіонери лають пенсійну реформу, єдиним видимим наслідком якої поки що стало лише підвищення вікового цензу при виході на пенсію з 55 до 60 років для жінок. Зарплати і пенсії зростали символічно і на папері, а ціни у супермаркетах і на ринках – реально і набагато випереджаючи той мізерний ріст доходів пересічного українця. Бідні – ставали біднішими, а багаті – багатшими!
Все це правляча Партія регіонів лаконічно оформила у передвиборче гасло: «Руїну подолано! Стабільність досягнуто!» Тільки у чому, хочеться запитати? Передвиборча гарячка змусила владу здійснювати не тільки не зовсім вдалі економічні експерименти над власним народом, а й втручатися у царину духовного. Походили й тут, як ведмідь у посудній лавці, породивши на світ Божий закон, який вкотре поділив країну навпіл. Мається на увазі сумновідомий «мовний закон» Ківалова-Колесніченка. Поспіхом запроваджуючи його у життя, намагаючись мобілізувати останні крихти електорату, регіонали перестали маскуватися. Чечетов проговорився, що закон приймався, щоб преференції забезпечити одній мові – російській. А всілякі гагаузи і болгари, кримські татари і румуни, угорці і поляки – «досвіданія». А ці нацменшини не мовчатимуть, вимагатимуть свого ( і вже вимагають!), відповідно, запущено механізм регіонального сепаратизму, який можна придушити, згортаючи демократію і запроваджуючи диктатуру в країні, коли « на всіх язиках все мовчить». Або зробити всі 19 мов реально офіційними і запровадити мовний хаос у всю бюрократичну писанину, витрачаючи мільярди коштів на переклади з однієї офіційної мови на іншу. І їм потрібен був цей головний біль?! Запитайте Ківалова і Колесніченка. Сьогоднішня практика імплементації закону « Про засади державної мовної політики» свідчить, що регіонали з самого початку не збиралися задовольняти мовно-культурні потреби усіх інших нацменшин, крім російської. Ось так спрацював совковий синдром «старшої сестри»: всі рівні перед законом, але є одна мова і один народ, які рівніші за інших.
А поки залишки демократії в Україні ще не подолані, про всі ці «покращення» час від часу пишуть газети та інтернет-сайти. На цьому тижні з ініціативи обласної організації Партії регіонів, яку очолює шалено популярний в народі Сергій Ларін, у цивільних та господарських судах розпочався розгляд судових позовів проти засобів масової інформації – газети «Кіровоградської правди» та сайту «Гречка». Не подобається правлячій партії, як ці ЗМІ висвітлюють їх діяльність, яку оцінку дають їх потугам зробити нас щасливими, тобто «покращеними». У вівторок, під час пікетування громадськістю міста Господарського суду, де тривав суд над сайтом «Гречка», «випадково» із приміщення суду вийшов Сергій Ларін і потрапив у «теплі обійми» пікетувальників. На моє пряме запитання, чи відає голова ОДА, що очолювана ним партійна організація переслідує у судах незалежні ЗМІ, Сергій Миколайович умив руки. Мовляв, кожен має право відстоювати своє право у судах, а наш найгуманніший суд у світі у всьому розбереться справедливо і неупереджено. Ось так, як у відомій фразі про мухи і котлети. Ларін зі своїм захмарним рейтингом окремо, а юридичні переслідування регіоналами Ларіна преси – окремо. Знову брудна справа робитиметься руками суддів. Чи знову ця думка вважатиметься наклепом на білу та пухнасту партію і найнезалежніший від влади суд у світі? Все просто. Партія влади не любить дошкульної критики, не хоче відвертої дискусії у суспільстві, болісно сприймає будь-які контраверсійні думки , оцінки і твердження, їй комфортно керувати під загальний «одобрямс». Тому вони і йдуть шляхом найменшого опору—не реформують країну так, щоб від реформ було добре не лише обраним, а змушують замовкнути останні острівці свободи слова…
І наостанок трохи веселішого. Українці завжди, у найтяжчі часи знаходили сили і наснагу для боротьби за свої права у дотепному гуморі, добродушному сміхові. За анекдоти при «совєтах» давали по десять років таборів. Так боялися комуністи того нищівного, всеспопеляючого сміху. Їхніх нащадків при владі у вже незалежній Україні теж часом тіпає від влучного, із перцем слівця чи карикатури. Хітом останнього тижня став знаменитий білборд із Дніпродзержинська на якому бабуся говорить своєму котику: «Дізналася, що онук голосував за «регіони», переписала хату на кота!» Країна регоче, регіонали лютують. Але сміятися над собою і над владою нам ніхто заборонити не в змозі.
Бо це – наш еліксир життя. З Днем Незалежності, українці!
Сергій ЗАПОРОЖАН
Загрузка ...
