До міжнародного конкурсу ввійшли:
– «Трохи більше дії», реж. Алексіс Бомон (Франція) – під час протесту дві групи правоохоронців зіштовхуються на полі.
– «Тут водяться дракони», реж. Жюстен Фаяр (Франція) – ще вчора дракони спускалися, щоб подивитися, що роблять люди у їхніх долинах, руйнуючи все на своєму шляху. Ми проклинали їх, але марно.
– «Без голосу», реж. Самюель Пітте (Швейцарія) – юнак Ден багато часу проводить у своїй квартирі. Він усе робить під електронну музику в навушниках. Коли він виходить надвір, відчуває відчуження від світу і знаходить розраду лише в нічних клубах. Техно-музика й наркотики переносять його у світ, де він може бути самим собою і відчуває свободу. Одного дня він ловить погляд дитини, що змінює його сприйняття світу.
– «Київський торт», реж. Микита Лиськов (Україна, Естонія) – родина в Україні та труднощі, з якими їм доводиться мати справу.
– «Якби міг, то зʼїв би», реж Бенс Главай (Угорщина) – головному герою Марці десь двадцять. Він приїжджає на метро в колишній дім у спокійному селі. Друзі радо зустрічають його, і вони разом йдуть до улюблених місць. Та дорогою швидко стає зрозуміло, що Марці не може повернутися до старої ідилії. Він блукає туди-сюди. Як йому повернутися до цього місця за допомогою друзів?
– «Диполярне-биполярне», реж Куанкай Лі (Японія) – назва символізує крайнощі біполярного розладу. Історія про багато каменів у моїй голові, кота та собаку. Собака часто з’являється вдень, кіт — вночі. Із цих двох істот, що живуть у моїй голові, присутність кота завжди змушує мене почуватися психічно хворою людиною і спричиняє різноманітні погані емоції і почуття. Тому я більше люблю собак. Тож я намагаюся скоротити вечори і приділяти більше часу собаці, та результатів поки немає.
– «Моє!», реж Лу Мортон (США) – на початку XX століття в центрі США, глибоко під землею, група шахтарів робить неймовірне відкриття.
– «ICan’t», реж. Ренато Кліґер (Бразилія) – познайомтесь із ICan`t — найбільш беззмістовним пилососом, який винайшли люди.
– «Золотий віслюк», реж. Анн Вербьоре (Бельгія) – Поки мешканці середньовічного села святкують початок літа, королівська родина переживає кризу ідентичності. Король вважає, що він зроблений зі скла, принцеса мріє стати королем, а принц застряг у тілі віслюка.
– «Головний офіс слухає», реж. Зузанна Зофія Геллер (Польща) – фраза, яку каже Міреку голос із телефона. Але Мірек почувається загубленим — він просто хоче повідомити про зникнення дружини, Великої Помаранчі. На кожному кроці він натикається на жорстокість бюрократії, і до того всього ще й надворі ллє дощ.
– «Немає місця», реж. Єлена Ороз (Хорватія) – у цьому фільмі машини мають ноги. Можливо, саме тому вони вільно використовують тротуар, як їм заманеться. Місця немає, але, можливо, можна бути трохи ввічливішими?
– «Ти знайшов мені друга», реж. Пітер Мілард (Велика Британія) –
З роками
Наша дружба ніколи не згасне
Ти побачиш — це наша доля
Ти знайшов у мені друга
– «Дитина матері», реж. Наомі Нуар (Нідерланди) – для Марі, люблячої мами й доглядальниці на повну ставку, кожен день — це боротьба. Вона намагається продертися крізь бюрократичний й почувається ізольованою, позбавленою підтримки та сну. Водночас вона намагається повністю зрозуміти потреби свого неповносправного сина Мерфі, який не говорить.
– «Детлев», реж. Фердінанд Ергардт (Німеччина) – сорокарічний чоловік, що постійно мерзне, щоночі їздить до безлюдної заправки й замовляє тост «Гаваї», розігрітий у мікрохвильовці. Детлев відтворює цей дивний ритуал, бо це єдине, що зігріває його в повсякденному житті. Але коли його одного разу помічає незнайомець, його світ починає розлітатися на уламки приниження.
– «Бог ненавʼязливий», реж. Жослін Шарль (Франція) – аби убити час у мандрівці потягом Аріель і Пол малюють свої найпотаємніші страхи. Їхня гра несподівано змінюється, коли загадкова подорожня Ґілда втручається у їхнє спілкування. Та її стосунки зі страхом видаються далеко не такими невинними, як їхні грайливі малюнки.
– «Оплески смерті», реж. Стівен Ірвін (Велика Британія) – смерть виходить на передній план, а безликі глядачі аплодують невідвортньому в низці вбивчих снів.
– «Привіт, тату», реж. ВайФан Ван (Тайвань) – я тренуюсь промовляти ці слова вже 20 років, але, можливо, відвертість — не найкраща ідея. Я починаю відлік знову, ще 20 років. Можливо, тоді настане слушна мить.
– «Час на паузі», реж. Ната Метлюх (США, Японія, Україна) – дата-інженер несеться життям із вірою, що багатозадачність економить час. Та насправді вона лише створює хаос. Попри суворий контроль часу нічого не вдається зробити: вдома безлад, роботи багато, а сніданок завжди підгорає. Радість життя він знаходить тільки тоді, коли час розпадається.
– «Перепрошую?», реж.Джон В. Ластіг (США) – чоловік скоює жахливий злочин, та наслідки не такі, які можна було очікувати.
– «Моя бабуся парашутистка», реж. Поліна Піддубна (Німеччина, Україна) – Альфія, весела молода жінка у 1960-х у Центральній Азії, активно стрибає з парашутом і навчається на акушерку. Раптом вона отримує надзвичайний телефонний дзвінок від онуки з 2022 року. Вона хвилюється за безпеку бабусі під час вторгнення в Україну. У цій міжпоколіннєвій розмові крізь час і простір онука намагається відновити й переосмислити сімейну пам’ять та власну етнічну ідентичність, розірвати нескінченне коло колективної травми й задуматися над сенсом людського життя.
– «Світло, туман», реж. Тата Манагадзе (Бельгія, Фінляндія, Грузія, Португалія) – поетичний документальний фільм, що досліджує амбівалентність пам’яті через реальні локації на околицях Тбілісі. Світло є центральним символічним елементом, який виражає складність цих роздумів.
– «Не можна спати!», реж. Дзіньдзі Дзу (Японія) – спати в тому ж стані, що й раніше. Чудовий і магічний економічний експеримент, де чиясь голова змінюється, а чиясь дає збій. Врешті, вигляд образу зменшується.
– «Психонавти», реж. Ніко Радас (Хорватія) – психічні розлади лишають своїх людських господарів, набувають антропоморфних форм і знаходять нові притулки.
– «Сулемані», реж. Вінні Анн Боз (Франція) – одного вечора дві молоді індійські жінки Алія та Ніна приходять повечеряти в індійський ресторан «Сулемані» в Парижі. Їжа пробуджує приховані емоції і «вивільняє» спогади, які поступово відкривають нам причини їхнього від’їзду з країни.
– «Гурікан», реж. Ян Саска (Чехія) – Гурікaн поспішає урятувати свій улюблений пивний кіоск від закриття. Він приносить нову бочку пива, щоб вразити барменку, в яку він закоханий. Він стикається з грабіжниками, поліцією та власною спрагою у небезпечному районі Праги.
– «Довгий прихід вогню», реж. Жарко Іванов (Північна Македонія) – за мотивами однойменної поезії Ацо Шопова, у якій режисер працює з термінальною стадією хвороби батька і плинністю життя. Фільм майже повністю складається з анімованих МРТ-сканів тепер уже покійного батька.
– «Зміїний суп», реж. Зак Демірчан (Вірменія) – історія про солдата, який прямує на поле бою. Зустрічі, що трапляються йому дорогою запускають щасливі фантазії. Після нищівного вибуху на фронті яскраві спогади про минуле змішуються та досягають апогею в мареві забуття.
– «С або вовк», реж. Самех Алаа (Франція) – чоловік розповідає про свої пригоди з волоссям у підлітковому віці — від травми в перукаря до першого кохання, втрати волосся та, зрештою, батька. Історія становлення маскулінності.
– «Руйнівник похоронів», реж. Луїз Жіб (Франція) – деякими думками можна поділитися лише після смерті. Хочеш сказати щось близьким зі своєї труни на глибині 12 футів під землею? Саме для цього й існує руйнівник похоронів.
– «Личинкове», реж. Еліс Блумфілд (Велика Британія) – дівчина веде самотнє відлюдькувате життя та мріє про розкіш і красу. Вона фантазує про зовнішність кумирки-знаменитості та серця хлопця, у якого вона закохана без відповіді — простого працівника з місцевої забігайлівки.
– «Чогось бракує», реж. Пола Лотта Влодарчик (Польща) – літня жінка більше не встає з ліжка. Вона живе зі своїм собакою. Її спогади змішуються з реальністю, а реальність — із мріями.
– «Хотілося б, щоб ти був вухом», реж. Мірʼяна Балоґ (Угорщина) – фільм досліджує тривалий вплив стосунків у світі, де після кожного розриву колишні партнери мусять обмінюватися обраними частинами тіла. Люди не лише буквально втрачають шматок себе після кожного розриву, а й носять на собі видимі нагадування про всі минулі любові.
Партнери:
Головний партнер — UNIT.City
Освітній партнер — CASES
Креативний партнер — mate agency
Партнер інустрійної секції — Salt Cinema
Загрузка ...
