Загрузка ...
|
28 жовтня, коли ще до півночі порахували результати виборів, таки важко було вгадати, в якому напрямку буде скерований політичний корабель Литви, адже лівоцентристські партії, що загрузли після перемоги в першому турі в розподілі влади, зупинила президент країни Даля Ґрібаускайте.
|
Перед виборами до литовського Сейму в оглядачів найчастіше виникали два запитання. Перше: чи нададуть литовці, як нещодавно громадяни Латвії та Естонії, мандат на дальше управління урядові, якому випала нелегка справа боротися з наслідками світової кризи і який із цим завданням більш-менш упорався? Друге: як зміна влади позначиться на відносинах із Росією, чи можливий кардинальний поворот курсу Вільнюса, котрий бодай в останні чотири роки не був прихильний до кремлівського режиму?
Короткий тріумф росіянина
Спочатку здавалося, що великої інтриги не буде. Вночі після першого туру виборів керівники трьох лівоцентристських партій Віктор Успаскіх (Партія праці), Альґірдас Буткявічюс (Соціал-демократична партія Литви, СДПЛ) і екс-президент Роландас Паксас («Порядок і правосуддя», ПП) у ресторані Старого Міста у Вільнюсі домовилися створити коаліцію і сформувати майбутній уряд. Тоді здавалося, що їм залишилося дочекатися результатів другого туру перегонів і поділити пости прем’єра, міністрів, голови Сейму та ін. За неписаними правилами кабінет очолює представник найбільшої коаліційної партії, а крісло спікера парламенту найчастіше пропонують другому за величиною партнерові у коаліції.
У Литві 70 парламентаріїв обирають голосуванням за партійними списками, а за решту 71 місце кандидати борються в одномандатних виборчих округах, утворених за регіональним принципом. У першому турі відбувається голосування за партійними списками, а також за окремих кандидатів, однак останніх відразу вважають обраними тільки за умови, що вони здобувають більш ніж половину голосів виборців конкретного округу, які беруть участь у волевиявленні. Цей бар’єр у першому колі перегонів подолали тільки три політики, тож у другому, коли в округах боролися по два претенденти, які здобули найбільшу кількість голосів, литовці мусили обрати майже половину майбутнього Сейму.
Після голосування 14 жовтня Віктор Успаскіх, росіянин-мільйонер, який уже третій десяток років проживає в Литві, власник кількох великих підприємств, а тепер іще й європарламентарій, відчував піднесення: його партія, що виграла 17 мандатів у першому турі, стала лідером електорального змагання. Литовські громадяни голосували за очолювану росіянином політсилу, попри судову справу про нечесну партійну бухгалтерію та шахрайство, яка тягнеться кілька років.
Проте після другого туру ситуація змінилась, і переможницею виборів стала СДПЛ, яка виборола лише 38 мандатів. Другими залишилися консерватори (офіційна назва «Союз Вітчизни» – християнські демократи Литви, СВ-ХДЛ), які вибороли 33 місця в парламенті. Партія праці опустилася на третє місце (29 мандатів). «Порядок і правосуддя» здобули 11 крісел. Таким чином, трійка політсил, які ще на півдорозі парламентської кампанії вирішили сформувати більшість, отримала 78 мандатів зі 141, чого цілком достатньо. Крім цього, до коаліції можна запросити якусь меншу партію або незалежних висуванців.
Здавалося, все зрозуміло й залишилося тільки розподілити міністерські портфелі, однак на ранок після виборів своє слово сказала президент Литви Даля Ґрібаускайте, яка не стала пасивно спостерігати за змінами у внутрішньополітичному житті країни. Хоча повноваження литовського очільника не є широкими й більший вплив він має на формування зовнішньої політики, однак президент затверджує склад уряду і призначає прем’єр-міністра за згодою Сейму. Даля Ґрібаускайте вирішила скористатися цим правом і заявила, що не затвердить жодного уряду, в якому будуть присутні представники Партії праці. Обґрунтування президента: державою не можуть керувати діячі, проти яких порушено справи про шахрайство, окрім того, деякі кандидати від партії Віктора Успаскіх на цих виборах були впіймані на гарячому під час підкупу електорату.
Ця особливо категорична й дещо несподівана позиція президента стала величезною головоломкою, адже без участі Партії праці владний пазл стає досить складним. «Коаліція веселки», утворена консерваторами й соціал-демократами, теоретично можлива (71 голос), проте на практиці уявити її важко.
Та інакше консерваторам немає з ким утворити відносну більшість, бо їхні теперішні партнери – ліберали вибороли ледве 10 мандатів, а жодна інша права сила до Сейму не пробилася. Коаліція, утворена з решти партій, що потрапили до парламенту, а також незалежних парламентаріїв, окрім Партії праці і СДПЛ, була б надто строкатою і крихкою. Шляхів виходу із ситуації багато, але всі вони ускладнені: або президент муситиме поступитися, або утворять «коаліцію веселки», або буде домовлено про меншість чи про дуже широкий, але нетривкий уряд, у якому участі не братимуть тільки Партія праці і консерватори. Дострокові вибори малоймовірні, отож швидше за все вдасться знайти компроміс.
Déjà vu
Один із компромісів – на жоден із постів не претендує ані Віктор Успаскіх, ані будь-який інший представник Партії праці, що фігурував у судовій справі про шахрайство. Для її лідера, який працює в Європарламенті, це було б прийнятним, адже в політсилі, яку часто порівнюють із приватним підприємством, він усе одно зберіг би істотний вплив.
Найсмачнішим шматком є гроші підтримки литовського уряду з боку ЄС, найпотужніший потік яких тече через міністерства господарства, навколишнього середовища, транспорту, аграрне та кілька інших і які у вигляді проектів або замовлень потрапляють до кас приватних товариств. Євросоюз прагне, щоб ці кошти розподіляли якомога прозоріше, проте впливові політики та бюрократи мають змогу скерувати річище допомоги в потрібному напрямку. Віктор Успаскіх уже встиг тут зажити сумнівної репутації.
Після виборів 2004-го, коли його партія утворила коаліцію з тією самою СДПЛ, він здобув крісло міністра господарства, протримався в ньому ледве півроку і був змушений піти у відставку після виникнення скандалу через протиріччя публічних і приватних інтересів. Відтак 2006-го через нечесний облік партійної бухгалтерії потрапив у поле зору прокурорів і навіть утік до Москви, де переховувався понад рік і просив політичного притулку. Після повернення до Литви був на короткий час затриманий у слідчому ізоляторі, однак зумів повернути собі політичний вплив. У 2008-му російського мільйонера знову обрали до Сейму, а через рік він став також депутатом Європарламенту. Два роки тому Успаскіх утратив правову недоторканність європарламентарія, проте литовська правоохоронна система досі не зуміла поставити крапку в справі проти нього. Звісно, до затягування справи долучились і представники Партії праці.
Чи змогла б участь впливового росіянина в роботі уряду або принаймні Сейму істотно змінити конфігурацію відносин між Литвою та Росією? Швидше за все ні. «Російського питання» у передвиборних дебатах не порушували, і воно в політичному житті Литви давно на другому плані. Найважливіша й, мабуть, єдина пов’язана з Москвою актуальна проблема – це найвища в Європі ціна на газ, яку Вільнюс сплачує гігантові російської енергетики – Газпрому. Більшість міст країни обігрівають саме блакитним паливом, тож його дорожнеча болісно б’є в холодні місяці року по прибутках громадян.
Висока ціна є відповіддю енергетичного гіганта на спрямовану супроти нього жорстку політику Вільнюса. Литва першою із країн ЄС почала втілювати найсуворішу вимогу Третього енергетичного пакета – за правом власності відділяти постачальників газу від власників трубопроводу. Це було ударом по монополістичних схемах російської компанії, яка є найбільшим акціонером «Газу Литви» (Lietuvos dujos). Нині Вільнюс і Газпром судяться в Стокгольмському арбітражі. Крім того, Єврокомісія після скарги Литви почала розслідування стосовно діяльності російського газового монополіста. Тож якщо коаліція лівих популістів і взялася б за ініціативу в покращенні відносин із Газпромом, на відчутні результати розраховувати було б важко, адже найважливіша гра відбувається вже «не на литовському полі».
З іншого боку, поступки Газпромові не схвалили б і президент Даля Ґрібаускайте, і праві партії, і більшість населення держави. Те, що Литва не має очевидної «російської проблеми», і є відповіддю на ще одне питання цих виборів: чому на відміну від Латвії та Естонії виборці не продовжили мандата правих, які боролися з кризою.
Кризовий прем’єр, якого не зрозуміли
Лідера консерваторів Андрюса Кубілюса, який очолює литовський уряд упродовж чотирьох років, у коридорах установ Євросоюзу часто ставлять за приклад для Греції, Португалії та інших країн «середземноморської групи», що загрузли в борговій кризі. Прихильника політики суворої економії, що запровадив у Литві низку необхідних, однак непопулярних рішень, його порівнюють із латвійським та естонським прем’єрами Валдісом Домбровскісом і Андрусом Ансіпом. Світова фінансова криза боляче вдарила по всіх країнах Балтії, естонці вибралися найлегше, латвійці постраждали найтяжче, однак громадяни обох цих держав нещодавно на виборах іще раз засвідчили довіру до своїх «кризових прем’єрів».
Тож чому литовці на цьогорічних парламентських виборах проголосували не за уряд консерваторів Кубілюса, що успішно бореться з наслідками кризи, а віддали більшу частину голосів опозиційним популістським партіям лівого спрямування? Відповідей на це запитання кілька, одначе найголовніша – це зовсім різне, порівняно з балтійськими сусідками та іншими країнами колишнього СРСР, демографічне становище Литви.
Більш ніж 84% її населення становлять литовці, поляків налічується приблизно 6,6%, а росіян – заледве 5,8%. Отож істотною відмінністю між політичними системами країн Балтії є те, що в Латвії та Естонії основна боротьба точиться не між лівими й правими, а між «латвійськими» чи «естонськими» проти проросійських партій. Тому латвійці та естонці змушені об’єднуватись і голосувати насамперед проти сателітів Кремля. У литовців немає цієї вкрай загостреної «російської проблеми», тому вони сміливіше міняють праві партії на ліві і навпаки, оскільки це не впливає на найважливіші інтереси країни.
Але, що очевидно після цих виборів, таке широке розкидання голосів приводить до влади кількох майже рівноцінних суперників і не гарантує стабільного уряду. Незалежно від того, хто керуватиме Литвою в найближчий час, різкого повороту в напрямку до Росії очікувати не варто.
Український тиждень
