Эксперты считают, что гривну уже пора «отпустить»

В 2013 году гривна упадет до 9 грн за $1. К этому приведет слабый приток валюты от экспортаиз-за ограниченного рецессией в Европе спроса на металл, говорят участники ежемесячного опроса Reuters.

«Ослабление гривны в рамках 10% в настоящий момент выглядит как наиболее приемлемый уровень равновесия, который помог бы улучшить позиции экспортеров, но и не очень сильно ударить по банковской системе и платежеспособности населения», — сказал Андрей Шевченко из Кредит-Рейтинг.

Представители 18 банков и компаний ожидают, что уже в конце текущего года гривна упадет до 8,4-8,5 с нынешнего уровня 8,18 за $1.

«Ситуация в мировой экономике, вероятнее всего, не позволит украинским экспортерам восстановить объемы поставок на зарубежные рынки. Из-за этого динамика внешнеторгового баланса, а также приток иностранной валюты не улучшится, что негативно повлияет на курс национальной валюты. Продолжение политики фиксации курса становится слишком рискованным», — предупреждает Анатолий Баронини из Da Vinci.

По данным НБУ, за январь-август текущего года дефицит торговли вырос до $8,6 млрд с $5,3 млрд за аналогичный период минувшего года. Резервы НБУ сократились в конце сентября до $29,255 млрд с $31,795 млрд в начале года из-за регулярного выхода на рынок для поддержки гривны и продажи валюты Нафтогазу для оплаты российского газа. Аналитики считают, что за весь нынешний год дефицит подрастет до $13,60-13,90 млрд с $10,2 млрд в прошлом году.

Более гибкий курс также является одной из рекомендаций МВФ. Украина, которая в 2013 году должна выплатить по внешним долгам около $8 млрд, включая почти $6 млрд Фонду, рассчитывает на возобновление займов ключевым кредитором.

Сегодня

Наводимо деякі приклади порушень у день виборів.

Найчастіше журналістів не впускали на дільниці, де проводилось голосування чи підрахунок голосів, або виганяли звідти. Зокрема, на Волині у селі Яревище Старовижівського району голова дільничної виборчої комісії №070855 від Партії регіонів Людмила Грінчук вигнала з приміщення журналіста газети «Волинь.Свобода» Володимира Волошина, який фіксував псування бюлетенів.

На Закарпатті у селі Дюла Виноградівського району сільський голова Олександр Шопі відібрав в журналістів посвідчення та виштовхав їх за межі дільничої виборчої комісії №210089.

Журналіста газети «Галицький кореспондент» Маркіяна Прохася  та ще кількох журналістів та спостерігачів не допустили на ранкове засідання дільничної виборчої комісії №260430, що у Космачі на Івано-Франківщині.

Також у місті Красний Луч Луганської області журналіста газети «Україна Молода» та позаштатного кореспондента видання «Точка опори» Олега Яценка вигнали з території виборчої комісії № 440898(108 округ), бо він їм «заважав». При цьому копії рішення про видалення журналіста з території члени комісії не надають.

Також зафіксовані випадки заборони журналістам фіксувати роботу комісій на камери. Так у Рівненській області голова окружної виборчої комісії №156 Сергій Лоскутов заборонив журналісту видання «Рівненський репортер» Георгію Олійнику фотографувати й виштовхав того з приміщення ОВК. Також Лоскутов перешкоджав роботі журналістів місцевого телеканалу РТБ, накинувся на камеру, намагаючись відірвати об’єктив.

У м. Бровари на Київщині біля приміщення броварської Окружної виборчої комісії округу №97 невідомий розбив відеокамеру журналістові інтернет-видання «Маєш право знати» Андрію Качору. Журналіст знімав, як член ОВК Олександр Грицай давав коментар «Першому національному» і говорив, що ситуація в Броварах навіть спокійніша, ніж вони очікували. Присутні міліціонери на інцидент не відреагували.

Було зафіксовано багато DDoS-атак на сайти інтернет-видань, що паралізувало їх роботу. Найбільше таких випадків було з кримськими медіа: кілька днів атакували сайти тижневика «События» та телеканалу «Черноморская», а з 13.00 28 жовтня не працював сайт Центру журналістських розслідувань та сайт інформаційного прес-центру IREX у Криму.

Також хакерських атак зазнавали сайти громадських організацій, які фіксували порушення виборчого законодавства: «Майдан», «Комітет виборців України», ElectUA.org і «Опора».

«Новинкою» цьогорічних перешкоджань роботі журналістів на виборах стали «троллінгові атаки» на мобільні телефони. Зокрема, робочий мобільний кримського журналіста «Радіо Свобода» Володимира Притули було заблоковано, бо кожні 10 секунд на нього надходили дзвінки з анонімних номерів і при підніманні слухавки лунала пісня російською мовою про вибори. Таких атак зазнали ще декілька місцевих журналістів, медіа-юристів, які допомагали журналістам висвітлювати перебіг виборів.

Координаційний центр допомоги журналістам у день виборів зафіксував всього 11 звернень, тоді як, для порівняння, у 2004 році таких звернень було понад 60. На гарячу лінію ІМІ надійшло лише 4 звернення. На думку юриста ІМІ Роман Головенко, малу кількість дзвінків можна пояснити тим, журналісти стали краще підготованими до роботи у день виборів, краще знають свої права. Медіа-організації заздалегідь вивісили поради для журналістів на своїх сайтах.

«Вперше ми фіксуємо, що під час перешкоджання або непорозуміння на виборчих дільницях журналісти, передусім, зверталися до міліції, а не до ЦВК чи ОВК. Черговий міліціонер надавав журналістам допомогу у переговорах з членами ДВК, але відмовлявся фіксувати порушення їх прав. Це не стосувалося ситуації у Києві, де міліціонери робили вигляд, що не помічають конфлікту», — повідомила юрист Координаційного центру, організованого Асоціацією медіа-юристів, Національною спілкою журналістів України, Комісією з журналістської етики Тетяна Котюжинська.

Щомісячний моніторинг «Барометр свободи слова» проводить Інститут масової інформації за підтримки «The National Endowment for Democracy (NED)».

ІМІ

В Украине периодически всплывает тема федерального устройства Украины. Ее сторонники апеллируют к избирателям, так как эта тема, как правило, всплывает в период выборов или сразу после оных, обещая золотые горы состоящие из свободы от давления центра и большую самостоятельность для местного распределения собранных доходов. Далее этих аргументов, преимущества федерализма практически не известны рядовому избирателю.

Журналисты и чиновники, как правило, не делая тайны — говорят еще один плюс – большую власть местного руководства над вверенными им территориями и гражданами и меньший контроль со стороны столичных властей. То что это не только вредно для современной Украины но и опасно, я постараюсь объяснить на примере нынешней Луганской области.

Федерализация Украины ведет к феодализации

Луганская область с населением около 2 миллионов человек и 4% долей в общей экономике Украины, находится в самой восточной части нашей страны. Журналисты, как всеукраинских, так и местных изданий считают эту область «медвежим углом» — во-первых, сюда ни на гастроли ни на творческие вечера – почти ни, кто не ездит, во-вторых, все, кто приезжают отмечают заповедник «совковых» традиций во всем от названия центральной улицы — улица Советская и до пяти памятников Ленина только в центре города.

Губернатор, глава областного совета и мэр Луганска – технические исполнители воли одного человека, лидера фракции ПР в ВР — Александра Сергеевича Ефремова, который правит областью более десяти лет унаследовав власть от господин Тихонова – прежнего хозяина области, а ныне посола в Белоруси.

Что изменится в жизни Луганщины, если местный облсовет получит больше полномочий и денег для обустройства? По сути – ничего. В областном центре, как строились фонтаны и памятники по несколько миллионов, так и будут строится. Как строились соборы РПЦ, настолько огромные, что из-за отсутствия прихожан открываются только на пасху – так и будут строится. Как печатались миллионными тиражами никому не нужные книги – так и будут печататься. Говоря проще – красть будут больше, а если сказать полит-корректно – будут нерационально использовать средства – а демократии меньше.

Это только в средневековье каждый князь развивал экономику в своем наделе и старался привлечь вести дела у себя купцов и мастеровых. В Луганске за последние десять лет так и не появились серьезные инвестиции. Их просто не пускают отцы владельцы области, в начале господин Тихонов, ныне Ефремов.

Явный пример – отсутствие гипермаркета «Велика Кишеня» в Луганской области. Для того, чтобы не зиять белым пятном на карте Украины, руководство открыло обычный продуктовый магазин с таким названием в городе Краснодоне. В Луганске до сих пор нет мировых гипермаркетов – кроме «МЕТРО» и «Эпицентра» — но их появление это отдельная история.

Отсутствие конкурентной среды – ведет к слабости экономики области, низким внешним инвестициям, «только тем кому разрешат» и огромной безработице и депрессии целого региона.

Ныне и так центральная власть практически не контролирует периферию Украины. В Крыму 25% украинцев и только 8% школ с преподаванием на украинском. В западной Украине местные облсоветы не стесняясь нарушают некоторые законы принятые большинством в ВР.

Куда нам федерализм – при слабом гражданском обществе, не способном контролировать даже унитарную страну.

Федерализм необходим при новых территориях

Федеральное устройство Украины – будет необходимым только при включении в ее состав до сего момента территорий в нее не входящих. Первым кандидатом может быть Приднестровье или Молдавия в целом. А так же есть перспективы (насколько они реальны – тема отдельной статьи) федерального государства Украины и Белоруси, Украины + Белорусь + Литва. Отдельной строкой стоят населенные украинцами приграничные территории России и весь Краснодарский край.

Именно федеральное устройство сможет помочь новым территориям интегрироваться с Украинским государством.

Незыблемых империй нет, поэтому перспективу включения новых территорий следует, как минимум учитывать для Украины. Наши соседи Россияне (со времен Ивана Грозного), как и Британцы или Китайцы – стремились решать внутренние проблемы путем переориентации внутреннего напряжения на завоевание внешних территорий. До сих пор для Китая и России эта стратегия была успешной.

На основании сказанного, мы можем сделать вывод: федерализация страны сегодня – это феодализация Украины уже не завтра, а сегодня вечером. Только переориентировав внутреннее напряжение во вне – можно задумываться о новых территориях и федеральном устройстве Украины.

Сергей Старокожко

Виборчу кампанію в Україні супроводжувало постійне зростання порушень прав журналістів. Так, з 30 липня по 31 жовтня експерти Інституту масової інформації зафіксували 185 випадків порушень, з них 115 були безпосередньо пов’язані з парламентськими виборами та/або здійснювалися кандидатам в депутати.

Передвиборчий період яскраво відрізняється по кількості порушень від решти місяців 2012 р. Так, якщо у січні 2012 р. таких порушень було зафіксовано 6, то у жовтні — вже 85, тобто за 10 місяців їх кількість зросла у 14 разів.

Найпоширенішим порушенням за цей період стало перешкоджання журналістам виконувати професійні обов’язки — 98 випадків. Також було 37 фактів побиття і залякування журналістів та 32 позови на ЗМІ до суду. Траплялися випадки непрямого тиску на працівників медіа (13), неправомірні затримування журналістів (3) та судові позови від ЗМІ до суб’єктів виборчого процесу (2).

І. Порушення під час передвиборчої кампанії

Протягом передвиборчої кампанії з 30 липня по 27 жовтня відомо багато випадків, коли журналістів не пускали на зустрічі кандидатів в депутати з виборцями чи масові заходи, організовані ними,або забороняли проводити там фото- відеозйомку.

Наприклад, 8 серпня, коли кандидат в народні депутати Катерина Самойлик (Компартія) заборонила херсонській журналістці Тетяні Жученко бути присутньою на заході та проводити фото і відеозйомкузустрічі з місцевими жителями села Мирне Каланчацького району Херсонської області.

10 вересня на Донеччині кандидат в депутати від Партії регіонів по 59 округу Олександр Васильєв грубо заборонив журналістам телеканалу «Капрі» знімати його зустріч з виборцями. Головний редактор  Ірина Прилепська розповіла, що кандидат погрожував розбити камери, якщо журналісти не припинять зйомку, охорона погрожували «ще зустрітися в місті Красноармійськ», де знаходиться офіс телебачення.

12 вересня у селі Кисоричі Рокитнівського району Рівненської обл. журналіста газети «Точка ОПОРИ» Юрія Мочаєва силою виштовхали з приміщення, де виступав кандидат в народні депутати від Партії регіонів, екс-губернатор Рівненщини, в. о. ректора Національного університету водного господарства Микола Сорока. В коридорі невідомий пригрозив йому, що якщо журналіст не припинить знімати, то залишиться без фотоапарату та здоров’я.

17 жовтня знімальна група «5-го каналу» не змогла потрапити на концерт, організований народним депутатом, кандидатом в нардепи від Партії регіонів Віталієм Журавським в Коростишеві на Житомирщині. Журналіст Оксана Трокоз повідомила, що четверо людей, на чолі з начальницею місцевого відділу культури, зачиняли двері, затуляли камеру і відтягували оператора.

Особливо зазнавали тиску ті журналісти, які розслідували підкуп виборців.

15 жовтня у Бердичеві Житомирської області невідомі побили журналіста інтернет-видання ГолосUA Костянтина Коваленка, який займався розслідуванням підкупу виборців на 63 окрузі кандидатом у народні депутати Миколи Петренко. «15 жовтня близько 21-30 невідомі міцної статури заламали мені руки та заштовхали у позашляховик, де били мене, катували і залякували, щоб я не думав оприлюднювати інформацію», — заявив журналіст.

22 жовтня знімальну групу програми «Погляд» Кіровоградського ОДТРК — журналіста Кирила Ющинена та відеооператора Івана Фоміченка — силоміць утримували у штабі кандидата в народні депутати від ВО «Батьківщина» Олександра Табалова, намагаючись забрати їх відеокамеру та касети. Перед тим журналісти документально зафіксували дії Табалова з ознаками підкупу виборців, фальсифікації  виборчих документів та інших порушень

Також 22 жовтня невідомі розбили автомобіль журналіста закарпатської обласної газети «РІО» Олега Подебрія. Журналіст проводив розслідування про підкуп виборців кандидатом в народні депутати від Партії регіонів Василем Ковачем в селищі Середнє Ужгородського району на Закарпатті. Інцидент стався ввечері того ж дня, коли Подебрій спілкувався з селянами.

Нерідко до журналістів застосовували фізичну силу, били їх та трощили техніку. Зазвичай до таких дій вдавалася охорона кандидатів або «невідомі», які постійно перебували поруч з кандидатом.

Наприклад, на Одещині помічник народного депутата побив журналіста телестудії ПравдаPRO Юрія Ребрика за те, що він знімав нардепа Віталія Барвіненка на святковому концерті до 200-ліття села. Сам концерт представник Партії регіонів просто використав для своєї політичної агітації. Та замість агітаційної листівки про кандидата журналіст отримав ляпаси від його помічника.

На Луганщині битися з журналістом не посоромився особисто кандидат — нині депутат Київради, лідер фракції «Блок Литвина» Валерій Мошенський. Він вдарив журналіста інтернет-видання «Molod-news» Івана Жеведя рукою у пах за те, що той знімав зустріч на відеокамеру.

20 жовтня у м. Бровари Київської обл. напередодні візиту Прем’єр-міністра М. Азарова на журналістів, які намагалися потрапити до виборчої дільниці, напали невідомі. Зокрема, журналістам інтернет-видання «Маєш право знати» Аліні Дяченко та газети «Громадський захист Київщини» Андрію Качору розбили мобільні телефони, на які ті фіксували події.

Застосовували до журналістів та ЗМІ методи непрямого тиску.

Прикладом такого можна назвати обшук у редакції інтернет-видання «Главное», яке належить депутату Харківської обласної ради (фракція «Батьківщина»), кандидату в народні депутати Арсену Авакову. Обшук проводили за відсутності журналістів, оскільки їх попередньо вигнали на вулицю, було вилучено сервери, де видання зберігало архіви.

Ще один випадок — допит шеф-редактора телеканалу «Аверс» Наталки Московки та головного редактора газети «Аверс-прес» Андрія Лева 12 жовтня у Луцьку.  Журналісти проходять як свідки у кримінальній справі, порушеній за фактом хуліганських дій в офісі кандидата в народні депутати, представника Європейської партії України Олени Голєвої, хоча самі стверджують, що на місці інциденту присутні не були і знімальну групу туди не посилали. За словами Московки допит майже не стосувався кримінальної справи, а правоохоронці розпитували про діяльність телекомпанії і роботу журналістів, по те, що саме вони знімають і кому надають матеріали.

Тиском на ЗМІ перед виборами можна вважати і численні судові позови від кандидатів в депутати на пресу.

Зокрема, суд зупинив вихід ірпінської газети «Особистий погляд» до завершення виборчого процесу, задовольнивши таким чином повністю позов кандидата в народні депутати по одномандатному округу №95 та депутата міськради міста Ірпінь Дмитра Войцеха проти газети.

Під загрозою закриття були також кілька інших місцевих видань, вироки по справах яких не встигли винести до виборів або залишились незадоволеними.

Зокрема, 4 жовтня кандидат в депутати від Партії регіонів Володимир Демчук подав позов проти газети «Рівне вечірнє» з вимогою призупинити вихід видання до завершення виборів. Приводом для позову стала належно маркована передвиборча агітація партії «УДАР», яка, на думку політика, містить недостовірну інформацію про Партію регіонів. Хоча відповідно до ч. 27 ст. 71 ЗУ «Про вибори народних депутатів» ЗМІ не несуть відповідальності за інформацію, яка міститься у передвиборчій агітації. 23 жовтня суд ухвалив рішення на користь газети.

14 вересня кандидат в народні депутати від Партії регіонів по 149 виборчому округу Олексій Лелюк подав позов проти полтавської редакції «Газети по-українськи» за публікацію інтерв’ю з представником Комітету виборців України Віталієм Токовим. У ньому Токовий розповів, що Лелюк нібито роздавав своїм виборцям цукерки і борошно з Держрезерву України.

5 жовтня кандидат-самовисуванець по 123 окрузі на Львівщині Тарас Батенко подав позов на львівське інтернет-видання «Варіанти». Політик вимагає спростувати нібито неправдиву інформацію про нього у статті «Благодійність державним коштом» і сплатити йому 50 тис. гривень штрафу «як компенсацію за завдану моральну шкоду та витрати на оплату судового збору й інші витрати».

За даними Держкомтелерадіо, станом на 29 жовтня 2012 р. було прийнято 120 судових рішень у справах про порушення ЗМІ виборчого законодавства за позовами від кандидатів у депутати чи політичних партій. 48 з них суди задовольнили. Найчастіше відповідачами були друковані ЗМІ — 95 позовів. Найпоширенішими предметами оскарження були відмова у наданні друкованої площі; поширення недостовірної інформації; порушення порядку оприлюднення соціологічних опитувань та розміщення матеріалів, які містять політичну рекламу, без попередньої оплати з виборчого фонду суб’єкту виборчого процесу.

Найбільше таких позовів подали представники ВО «Батьківщина» — 31, з них 17 задовольнили на користь кандидатів. Від висуванців партії «Удар» надійшло 17 позовів, з яких задовольнили 5. Представники «Партії регіонів» подали 15 позовів, з яких 7 були для них виграшними. Від інших менших партій було ще 20 позовів, 6 з яких задовольнили. Також в суд надійшло 37 позовів від кандидатів самовисуванців, суд задовольнив 7 їх позовів.

ІІ. Порушення у день голосування

28 жовтня, в день парламентських виборів в Україні, зафіксовано 16 фактів перешкоджання роботі журналістів, а також напад на журналіста та випадок непрямого тиску.

Найчастіше журналістів не впускали на дільниці, де проводилось голосування чи підрахунок голосів, або виганяли звідти. Зокрема, на Волині у селі Яревище Старовижівського району голова дільничної виборчої комісії №070855 від Партії регіонів Людмила Грінчук вигнала з приміщення журналіста газети «Волинь. Свобода» Володимира Волошина, який фіксував псування бюлетенів.

На Закарпатті у селі Дюла Виноградівського району сільський голова Олександр Шопі відібрав в журналістів посвідчення та виштовхав їх за межі дільничої виборчої комісії №210089.

Журналіста газети «Галицький кореспондент» Маркіяна Прохася  та ще кількох журналістів та спостерігачів не допустили на ранкове засідання дільничної виборчої комісії №260430, що у Космачі на Івано-Франківщині.

Також у місті Красний Луч Луганської області журналіста газети «Україна Молода» та позаштатного кореспондента видання «Точка опори» Олега Яценка вигнали з території виборчої комісії № 440898 (108 округ), бо він їм «заважав». При цьому копії рішення про видалення журналіста з території члени комісії не надають.

Також зафіксовані випадки заборони журналістам фіксувати роботу комісій на камери. Так у Рівненській області голова окружної виборчої комісії №156 Сергій Лоскутов заборонив журналісту видання «Рівненський репортер» Георгію Олійнику фотографувати й виштовхав того з приміщення ОВК. Також Лоскутов перешкоджав роботі журналістів місцевого телеканалу РТБ, накинувся на камеру, намагаючись відірвати об’єктив.

У м. Бровари на Київщині біля приміщення броварської Окружної виборчої комісії округу №97 невідомий розбив відеокамеру журналістові інтернет-видання «Маєш право знати» Андрію Качору. Журналіст знімав, як член ОВК Олександр Грицай давав коментар «Першому національному» і говорив, що ситуація в Броварах навіть спокійніша, ніж вони очікували. Присутні міліціонери на інцидент не відреагували.

Було зафіксовано багато DDoS-атак на сайти інтернет-видань, що паралізувало їх роботу. Найбільше таких випадків було з кримськими медіа: кілька днів атакували сайти тижневика «События» та телеканалу «Черноморская», а з 13.00 28 жовтня не працював сайт Центру журналістських розслідуваньта сайт інформаційного прес-центру IREX у Криму.

Також хакерських атак зазнавали сайти громадських організацій, які фіксували порушення виборчого законодавства: «Майдан», «Комітет виборців України», ElectUA.org і «Опора».

«Новинкою» цьогорічних перешкоджань роботі журналістів на виборах стали «троллінгові атаки» на мобільні телефони. Зокрема, робочий мобільний кримського журналіста «Радіо Свобода» Володимира Притули було заблоковано, бо кожні 10 секунд на нього надходили дзвінки з анонімних номерів і при підніманні слухавки лунала пісня російською мовою про вибори. Таких атак зазнали ще декілька місцевих журналістів, медіа-юристів, які допомагали журналістам висвітлювати перебіг виборів.

Координаційний центр допомоги журналістам у день виборів зафіксував всього 11 звернень, тоді як, для порівняння, у 2004 році таких звернень було понад 60. На гарячу лінію ІМІ надійшло лише 4 звернення. На думку юриста ІМІ Роман Головенко, малу кількість дзвінків можна пояснити тим, журналісти стали краще підготованими до роботи у день виборів, краще знають свої права. Медіа-організації заздалегідь вивісили поради для журналістів на своїх сайтах.

«Вперше ми фіксуємо, що під час перешкоджання або непорозуміння на виборчих дільницях журналісти, передусім, зверталися до міліції, а не до ЦВК чи ОВК. Черговий міліціонер надавав журналістам допомогу у переговорах з членами ДВК, але відмовлявся фіксувати порушення їх прав. Це не стосувалося ситуації у Києві, де міліціонери робили вигляд, що не помічають конфлікту», — повідомила юрист Координаційного центру, організованого Асоціацією медіа-юристів, Національною спілкою журналістів України, Комісією з журналістської етики Тетяна Котюжинська.

ІІІ. Порушення після виборів при підрахунку голосів

29-31 жовтня були випадки, коли журналістів намагалися не допустити в приміщення, де відбувався підрахунок голосів, або вигнати звідти.

29 жовтня в м. Ірпінь на Київщині сталася сутичка між журналістами та молодиками, які не допускали представників ЗМІ у приміщення окружної виборчої комісії виборчого округу №95. Це сталося після того, як представник місії спостереження ОБСЄ спробували пройти в ОВК. В результаті сутички, представника ОБСЄ і перекладача пропустили, а журналістів — ні.

В Одесі 29 жовтня голова виборчої комісії №511194 по 134 округу намагалася вигнати журналістів з дільниці, мотивуючи це тим, що вони заважають членам окружкому «випити 50 грамів». Перед тим голова комісії запропонувала колегам «на всяк випадок» підписати чотири порожніх бланка протоколу. Журналісти перешкодили порушення, через що глава виборчкому і спробувала видалити їх з ділянки.

30 жовтня у Києві на виборчому окрузі №215 бійці «Беркуту» не пускали журналістів до приміщення дільничної виборчої комісії №244, де відбувався перерахунок голосів між кандидатами в народні депутати Галиною Герегою та Андрієм Іллєнко. При цьому керівник загону наказав всім бійцям не пропускати жодного журналіста.

31 жовтня у Києві із засідання окружної виборчої комісії №223 вигнали журналістів та усіх людей, крім членів ДВК. Журналісти чекали на перереєстрацію, щоб знову мати змогу потрапити на засідання. В цей час жінка намагалася в газеті винести протоколи із приміщення ОВК.

У Києві двом журналістам, що транслювали події з округа №215 31 жовтня, розпилили в очі сльозогінний газ. Зокрема, постраждав фотожурналіст Lb.ua Максим Левін. За їх словами, з автобуса з написом «Епіцентр» (власником якого є Герега) вийшли хлопці у спортивному одязі і бризнули їм в очі газом. Журналісти написали заяви в міліцію.

Всього за 2012 рік зафіксовано рекордну кількість порушень прав журналістів в Україні за останні 10 років. За неповний 2012 рік відомо вже 329 таких фактів, що у 3,5 рази більше, ніж за весь минулий рік. Перед цим найбільше порушень — 190 випадків — було у рік президентських виборів 2004.

Звіт підготовано в рамках щомісячного моніторингу «Барометр свободи слова», який проводить Інститут масової інформації за підтримки «The National Endowment forDemocracy (NED)».

Джерело:

ІМІ

Давать советы для многих людей такая же потребность, как секс, например. Так они чувствуют себя мудрецами в мире, полном неопытности и наивности.

1. «Ни за что не отступай от своих убеждений!»

Это, пожалуй, один из самых хитрых советов, потому что он лежит в основе практически всех героических историй. Кто бы знал про Джордано Бруно, если бы он в страхе перед казнью отрёкся от своих убеждений? Если уж у вас есть то, во что вы верите, то вы просто обязаны защищать свою правду до последней капли крови.

Все настоящие герои это знают.  А вы ведь хотите быть героем? Ну так и стойте насмерть… если конечно ваши убеждения не противоречат убеждениям других людей – с которыми вы общаетесь и которые обожают давать советы. Или…

Другой вариант:

«Никогда не прекращайте бороться… но не забывайте при этом думать, на той ли стороне вы сражаетесь».

Спросите защитников животных из PETA, должны ли учёные, которые проводят опыты на животных, бороться за свои убеждения. Спросите у учёных, что они думают о настойчивости людей из PETA. Да они друг для друга просто воплощение мирового зла и попранной морали!

Большинство «борцов» – не герои, а скорее, фанатики.  Потому что они неспособны идти на компромисс, а компромисс – это именно то, что позволяет человечеству двигаться вперёд. И возможен он становится только тогда, когда человек начинает понимать, что и противоположная сторона заражена этим «Настоящие герои никогда не уступают!» «Всегда идти до конца, что бы ни было!»

Но… даже Ку-клукс-клан абсолютно уверен в высокой моральности того, что делает.

Как и те люди, что громят клиники, где делают аборты. И Адольф Гитлер тоже сражался до конца за то, во что верил, если уж на то пошло.

Так что если вы собираетесь «положить свою жизнь» на борьбу за что-нибудь, то может, стоит заодно объявить и крестовый поход (желательно тоже длиною в жизнь) за то, чтобы быть абсолютно уверенным, что вы в этой борьбе – не Гитлер?

2. «Всегда говори то, что думаешь!»

Когда я учился в четвёртом классе, у нас была учительница, которая начинала орать по любому поводу и вообще без повода, и делала это постоянно. Позже мы узнали, что в тот период она разводилась с мужем и потому была немного не в себе.

Каждый раз, когда она начинала меня отчитывать непонятно за что своим визгливым голосом, у меня, девятилетнего ребёнка, наворачивались слёзы. И я не мог придумать ничего лучше, чем притвориться, что у меня внезапно скрутило живот и мне срочно надо в туалет, где я и отсиживался до конца урока, чтобы только не возвращаться в этот кошмар.

Когда я пожаловался маме, она сказала: «Никто не залезет в твою голову и не узнает, что у тебя на уме. Если ты считаешь, что учительница кричит на тебя несправедливо, то скажи ей об этом, глядя прямо в глаза». Я послушался и в следующий раз выпалил учительнице, что она ругает меня несправедливо. Тут она осознала, что нельзя срывать на детях свою злость, извинилась и никогда так больше не делала.

Шутка. Конечно, ничего она не осознала, только вызверилась ещё больше – как, мол, я смею дерзить учителю. Через несколько минут я уже стоял в директорском кабинете, где тоже пытался изложить свою точку зрения – на этот раз людям, которые вроде бы ни с кем не разводились и должны были мыслить здраво. Я думал, что хоть тут меня поймут. Ничего подобного. Даже фокус с животом там не прошёл.

Поэтому я нашёл для себя другую формулировку:

«Высказывай своё мнение, но не удивляйся, если никто не захочет тебя слушать».

Процесс взросления подразумевает, среди прочего, осознание печальной истины: миру, в сущности, наплевать на ваше мнение. Каждый ребёнок делает для себя это открытие, как только в первый раз вступает в спор с взрослым: У вас нет опыта, вы не знаете как приводить аргументы и защищать свою позицию. Вы пока освоили только одну тактику – повторять одно и то же раз за разом, всё громче и громче и надеяться, что такая очевидная для вас истина как-то найдёт дорогу к сознанию взрослого. А когда взрослый понимает, что спор бесполезен, то приводит убийственный аргумент – что он дольше живёт, стало быть, больше знает, и, следовательно, его точка зрения важна, а ваша – нет. Вы «даже не понимаете, о чём говорите».

И с этого момента вы учитесь держать свои соображения при себе. Они не имеют значения, поскольку вы не достигли требуемого возраста или уровня образования.

Потом вы заканчиваете школу, и в вашей жизни наступает фаза, когда вам кажется, что вы знаете и понимаете просто абсолютно всё. Потом вы, возможно, поступаете в вуз, и тогда вам и вашим друзьям становится очевидно, что мир был бы совершенен, если бы человечество прислушалось к тому, что вы пытаетесь до него донести. А потом у вас на новом витке повторяется та же фаза, через которую вы проходили, когда ребёнком первый раз вступили в спор со взрослым. И вы опять учитесь держать свои соображения при себе.

Вам не миновать серьёзных и горьких разочарований, если вы ждёте, когда же мир начнёт к вам прислушиваться (на самом деле, вполне возможно, что и для ваших друзей/коллег/собаки ваше мнение не представляет особой ценности).

3. «Что было – то было. Забудь о прошлом!»

Моё прошлое далеко не безупречно. В юности я слонялся без дела, ночевал на диванах у приятелей и доставлял немало хлопот близким, которые выбивались из сил, чтобы платить по счетам. Моя жизнь была похожа на одну бесконечную вечеринку. Когда я, наконец, начал взрослеть, то мне пришлось извиняться перед очень многими людьми, и было за что. И чаще всего в ответ я слышал что-то вроде «Что ж, я рад, что ты, наконец, взялся за ум. Что было – то было, прошлого не воротишь. Забудь о нём. Думай о будущем».

Отчасти, конечно, они были правы. Очень важно самому простить себе те ошибки, которые были сделаны в прошлом и начать двигаться вперёд. Иначе чувство вины может довести вас до безумия. Но это совершенно не значит, что надо просто забыть о том, что пришлось пережить и как вы оказались там, где оказались.

Я бы перефразировал этот совет таким образом:

«Помни о своих ошибках, но не позволяй им превратиться в навязчивую идею»

Люди, которые постоянно грызут себя за прошлые грехи, так же невыносимы, как и те, что ни на минуту не перестают думать о своём совершенстве и исключительности. В обоих случаях человек перестаёт замечать других людей и сосредотачивается исключительно на себе.

Дело не в том, что надо забыть о прошлом. Дело в том, как с ним примириться.

Осознание ошибок и их последствий – это именно то, что может сделать вас лучше, чем вы есть сейчас. Если вы помните о печальных последствиях, к которым привело неверное решение в прошлом, то хорошо подумаете, прежде чем сделать такую же глупость в будущем.

А вот когда человек предлагает вам «начать с чистого листа», то есть большая вероятность, что он просто пытается вами манипулировать. Как бывшая подружка, которая хочет к вам вернуться: «Давай забудем все обиды». Это заманчиво, потому что звучит как прощение. Но в большинстве случаев человек просто хочет, чтобы вы забыли об его собственных косяках. Бывшей подружке ни к чему, чтобы вы вспоминали, что для вашего расставания была веская причина.

«Давай забудем прошлое. Потому что думая об этом я чувствую себя отвратительно. Давай сразу перейдём к той части, которая доставляет мне удовольствие».

4. «В этой жизни можно доверять только самому себе!»

В это очень легко поверить. Всегда найдётся кто-то очень опытный, кто объяснит, как в этом мире всё устроено, и что нужно постоянно быть начеку, чтобы не попасться в расставленные повсюду ловушки.

На самом деле эта пассивно-агрессивная философия свойственна, как правило, людям, которые очень любят изображать из себя жертв. Они обожглись пару раз и теперь живут с твёрдой уверенностью, что все вокруг только и ждут возможности их подставить и подсидеть.

На самом деле обычно это следует понимать, как «в моей жизни всё идёт не так, и я совершенно не знаю, как решать свои проблемы. Я снимаю с себя всякую ответственность, потому что коррупция в государстве и несовершенство мира в целом делают мои личные усилия бессмысленными и бесполезными».

Возможно, подвергать сомнению мотивы других людей и разумно, так же как быть осторожным на предмет потенциальных жуликов. Но строить всю свою жизнь на идее, что вы – единственный достойный доверия человек на всей планете, это не только глупо, но и опасно. Не говоря уже о том, что это одна из самых эгоистичных установок из всех возможных.

Мой вариант:

«Плохие люди существуют. Научитесь их отличать».

Весь смысл общения заключается в том, чтобы окружить себя с теми людьми, которые вам близки и дистанцироваться от тех, кого вам не хочется видеть рядом с собой.

Мы созданы, чтобы жить в небольших группах, и для формирования этих групп требуется, чтобы мы доверяли, по крайней мере, нескольким избранным.

Вам абсолютно не обязательно настраивать себя на то, что все люди вокруг вас играют в игру «а ну, кто первый его поимеет?» Это означало бы, что вы – один единственный нравственно здоровый человек на планете. Добавьте парочку галлюцинаций – и можно смело ставить диагноз » параноидная шизофрения».

Это не значит, что вы должны надеть розовые очки и делиться со всеми подряд своими секретами. На свете полно людей, которые действительно не упустят возможности вас использовать, обмануть и подставить. Но это не значит и того, что к каждому человеку надо приближаться с опаской, как к гремучей змее.

Этот совет хорош для тех, кто ищет предлог избежать сложностей, которые всегда возникают, когда вы пытаетесь построить отношения с другими людьми. Они не циники. Просто ленивые.

5. «Лови момент! Проживай каждый день как последний!»

От этого совета отдаёт таким же идеализмом, как и от призыва «любить абсолютно всех людей». Если бы я и правда знал, что сегодня – последний день моей жизни, я бы первым делом снял все деньги со своего счёта и потратил бы на то, чего никогда не мог себе позволить, потому что должен был думать о том, что будет завтра. Второе, что бы я сделал – нашёл бы урода, который издевался надо мной в школе и заставил бы его ответить за все мои унижения.

А почему нет? Если нет завтра – значит, нет ни последствий, ни ответственности. Завтра на Землю может упасть какая-нибудь комета – и всё. Так почему бы не жить так, как будто это и правда произойдёт? Можете представить себе мир, где подростки, в крови которых заиграли гормоны, запросто подходят и предлагают секс?  А что? Если есть только сегодня, то нет и времени на знакомство и ухаживания. Так что получается единственный выход – просто подходить и спрашивать, пока кто-нибудь не скажет «да». Ненавидите свою работу? Ну и забейте на неё – пойдите и выдайте, наконец, начальнику всё, что у вас там накипело. Зачем тратить время на вещи, которые не доставляют удовольствия, даже если без них вы быстро окажетесь на улице?

Другой вариант:

«Наполни сегодняшний день смыслом»

Это значит: сделать сегодня нечто такое, чтобы завтра, оглянувшись назад, вы могли бы собой гордиться. Сегодня у вас есть шанс сделать жизнь «вас завтрашнего» хоть немного легче и приятнее. Чем меньше вы думаете о завтрашнем дне, тем тяжелее вам будет осознавать, что комета так и не прилетела, а вы ради секундного удовольствия растратили в пустую время, деньги и силы.

Не поймите меня превратно, радоваться каждому дню – это здорово. И, конечно, нельзя тратить всю жизнь исключительно на подготовку к будущему.  Но существует только одна категория людей, имеющих полное право жить сегодняшним днём  – это дети. И именно по этой причине о них кто-то должен заботиться.

mixstuff.ru