Новини очима молоді

16 партій не подолали 5% бар’єру на виборах до ВР. Більшість з них вели кампанію дуже кволо. Між тим, застава, яку кожна із цих партій внесла за право брати участь у виборах – 2 мільйони гривень – наштовхує на думку, що якась мета у «карликів» все-таки мала бути.

На підтанцьовках у влади

Першою з кінця у рейтингу партій, які брали участь у виборах, стала Ліберальна партія України, набравши 0,07 відсотка, або трохи більше 15 тисяч голосів виборців. Автору цих рядків довелося побувати на передвиборчому з’їзді «лібералів», який проходив у серпні. Зібравшись в київському готелі «Турист», його делегати виглядали трохи розгубленими. «Учора пізно ввечері зателефонували, сказали, аби терміново прибув сьогодні на з’їзд, — розповідав один із делегатів своєму колезі у фойє готелю. «Так рішення ж було прийняте, фактично, учора, бо сьогодні – останній день, коли партія може висуватися на вибори, тому й робилося усе наспіх, — відповів той.

Здається, чи не єдиним делегатом «ліберального» з’їзду, хто почувався на ньому комфортно та впевнено, був третій номер списку — начальник Управління зв’язків із громадськістю МВС Володимир Поліщук. Хоча, зрештою, після офіційної частини, делегати трохи розслабилися за щедро накритими столами – яке ж партійне дійство без банкета?

Секрет такої «пожежної» готовності партії до виборів розкрився трохи пізніше, коли партія в результаті жеребкування отримала 219 представників в окружних виборчих комісіях. Згодом, спостерігаючи за багатоактними «Марлезонськими балетами», які влаштовували деякі ОВК під час підрахунку голосів, вже ні в кого не лишалося сумнівів, що поява подібних до Ліберальної партій-карликів на виборах було стратегічним ходом влади, яка у такий спосіб формувала «ручні» окружкоми, котрі рахували голоси так, як це було потрібно Партії регіонів.

Адже окрім «лібералів», таке потужне представництво в ОВК отримали ще дев’ять партій-ліліпутів: Християнсько-демократична партія України, Політична партія України «Русь єдина», Всеукраїнська політична партія «Братство», Політична партія «Руська Єдність», Політична партія «Молодь до влади», Партія «Руський блок», Українська партія «Зелена планета», Політична партія «Народно-трудовий союз України», Політична партія «Союз анархістів України».Усі вони, в результаті, мали своїх представників практично у кожній окружній комісії. При чому, задля цього багатьом із них навіть не довелося йти на вибори всієї партією. Приміром, для «Братства» та партії «Молодь до влади» знадобилося висунути лише по одному своєму мажоритарнику, для Християнсько-демократичної партії – трьох, а для партії «Руська єдність» — чотирьох кандидатів у депутати по мажоритарним округам…

До речі, першим головою печально відомого на всю країну окружкому 223-го столичного округу був представник «Братства». І, судячи з того, як він курував процесом підрахунку, його більш ніж лояльне ставлення до кандидата від влади ні в кого не викликало сумнівів.

Прості математичні підрахунки свідчать, що, укомплектувавши ОВК представниками маргінальних, але підконтрольних владі партій, «регіонали» отримали більшість практично у всіх окружкомах, кількісний склад яких, як відомо — 18 чоловік.

Адже «підфортило» із жеребкуванням лише провладним партіям. Як відомо, ані «Свобода», ані УДАР не отримали жодного представника в ОВК. Не було своїх представників ані в Народного руху (який висунув на вибори дев’ять мажоритарників), ані в КУНу (з двадцятьма п’ятьма мажоритарниками), ані в «Собору» та ін.

До слова, Центрвиборчком досить сором’язливо переклав назви двох відверто антиукраїнських партій, які брали участь в виборах. В оригіналі – російською мовою – ці партії звучать як «Русское единство» та «Русский блок».

Зрештою, саме ці назви красувалася на їхній агітаційних наметах, які можна було спостерігати в самому центрі Києва. Отож, в українському перекладі вони мали би звучати як «Російська єдність» та«Російський блок». Однак в ЦВК, мабуть, не схотіли так відверто дражнити виборця неприхованим українофобством цих «суб’єктів виборчого процесу».

Хоча це й не допомогло. «Руський (чи то пак Російський) блок» отримав на виборах підтримку 0,31% виборців, а жоден із чотирьох мажоритарників партії «Російська єдність» так і не пройшов до парламенту.

Шурхіт «зелених»…

Кількох слів вартують представники «екологічних» партій, які брали участь у цих виборах. Політична партія «Зелені», Українська партія «Зелена планета»та Партія Зелених Українинабрали, відповідно, 0,25% та по 0, 34%. В сумі – менше одного відсотка голосів виборців.

Завдання, поставлене «зверху» перед «зеленими», було дещо іншим, аніж у інших «карликів» – відтягнути голоси в опозиції, зокрема – в Удару.

Нейтральний, дистанційований і від опозиції, і від влади статус «зелених» партій, котрий вони демонстрували під час виборчої кампанії, за думкою їхніх політтехнологів, мав би вплинути на ту частину електорату, яка все ще очікує на появу «третьої сили» в українській політиці.

Упоралися «екологи» зі своїм «домашнім завданням» на «двійку», хоча коштів на свою виборчу кампанію не шкодували. Особливо вирізнилася Партія «Зелені»на чолі з Олександром Прогнімаком, реклама котрої, особливо в ефірах різноманітних «ефемок», кількісно не поступалася рекламі комуністів. А велетенські брандмауери з рекламою партії Прогнімака, вартість яких в столиці під час виборчої компанії доходила до ста тисяч доларів у місяць, прикрашали будівлі на Хрещатику та Європейські площі.

Однак, — як вже засвідчив приклад Наталії Королевської — наш виборець не реагує на пряму рекламу.Окрім того, що люди перестали звертати увагу на картинки з відфотошопленими політиками, вони, на щастя, мають ще й добру пам’ять.

У далекому 1998-му Партія Зелених України пройшла у парламент, отримавши четвертий результат та завівши до Ради 19 своїх представників. Втім, дуже швидко стало зрозуміло, що «зелені» не так печуться екологічною ситуацією в країні, як обслуговують владу, вже в ті часи будучи проектом Банкової. Проектом – як і тогочасне «Озиме покоління» та «Жінки за майбутнє» — мертвонародженим. Бо наступної кампанії 2002-го року «зеленим» вже не допомогла ані дохла риба, яку вони приносили в парламент, ані «білі одежі»ліквідаторів, у яких вони витупали з парламентської трибуни. Жалюгідні 1,3%, які «зелені» отримали всього через чотири роки після свого попереднього виборчого тріумфу стали тому свідченням.

Вочевидь, «зелена» ідея вже десять років тому була настільки дискредитована, що і сьогодні виборці не вірять жодній такій «профільній» партії.

«Відтягувати» голоси на виборах 2012-го було скомандувано не тільки їм. Задачею Української національної асамблеї, приміром, яка виклала два мільйони гривень застави для того, аби в результаті отримати 0,08%, було «відкусити» трохи рейтингу у «Свободи». Задачею Радикальної партії Ляшка (як і «Нашої України») було «відкусити» в об’єднаної опозиції тощо. І хоча кожна із шістнадцяти партій, котрі були присутні у виборчих бюлетенях, але не подолали бар’єру, поодинці набрала сміхотворно мало, в сумі голоси, які вони відтягнули на себе, склали близько восьми відсотків. Хтозна, можливо, саме цих восьми відсотків і не вистачило опозиції, аби створити парламентську більшість?

Аферисти чи невігласи?

Однак приз за найбільш абсурдну виборчу кампанію-2012, вочевидь, можна сміливо віддати партії «Рідна Вітчизна». Тому зупинимося докладніше на цьому новітньому феномені вітчизняної політики.

Якщо за підрахунками рекламщиків, один голос, відданий за партію «Україна — Вперед!», обійшовся Королевській у 332 долари, то один голос, відданий за «Рідну Вітчизну», обійшовся її голові Івану Матієшину не на багато дешевше – приблизно у 250 долів.

Набравши 0,16% (трохи більше 30 тисяч голосів виборців), Матієшин вклав у них, за інформацією, близько чотирьох мільйонів доларів.

Це крім того, що до сих пір партія винна своїм офіційними спостерігачам та агітаторам близько 10 мільйонів гривень. А понад третина регіональних осередків партії так і не отримали обіцяні на саму кампанію кошти.

Проблема «Рідної Вітчизни», на думку багатьох її партійців, криється в повній некомпетентності голови партії. Виходець з Тернопільщини, 62-х річний Матієшин все життя пропрацював на Крайній Півночі бурильником. Однак в часи розвалу СРСР йому вдалося (яким чином — про це історія замовчує) створити свій бізнес і нині він – власник великої кампанії, яка обслуговує нафтові та газові родовища Тюмені.

Ставши російським мільйонером, Матієшин вирішив податися в українську політику. Так виникла в 2010-му році партія «Рідна Вітчизна»

Виборча кампанія партії перетворилася на череду безкінечних фольклорних фестивалів – виборче ноу-хау самого Івана Семеновича. Помпезні атракції, які за своєю стилістикою нагадували бучні й строкаті концерти часів Щербицького, пройшли за кілька місяців ледь не по всій Україні. За інформацією, бюджет одного такого фестивалю складав більше мільйона гривень. Хор Верьовки та ансамбль Вірського, феєрверки, гучні та щедрі банкети для місцевих чиновників – все це не могло не дратувати рядових членів «Рідної Вітчизни», які місяцями не отримували заробітної платні. Окремим пунктом цих святкувань було загравання з представниками Церкви, які на кожному фестивалі проводили свої молебні та отримували від Матієшина щедрі дари.

Другим – і останнім — пунктом передвиборчої кампанії партії «Рідна Вітчизна» стали білборди із зображенням самого Матієшина. За кількістю рекламних площ, «Рідна Вітчизна» переплюнула об’єднану опозицію. Так, лише у Києві партія викупила 150 білбордів та 800 сітілайтів.

Звісно, Матієшин, розцінюючи партію як черговий бізнес-проект, не міг не усвідомлювати занадто серйозну його витратність. За інформацією, ще до початку виборчої кампанії він намагався проводити переговори з Партією регіонів. Однак, почувши суму, названу в обмін на прохідні відсотки для «Рідної Вітчизни», відмовився від співробітництва. А тому всю кампанію – апріорі провальну для партії – Матієшину довелося фінансувати самотужки.

Втім, за інформацією, Іван Семенович не засмучується і готується до 2015 року – своєму найближчому оточенню він розповідає про вже начебто досягнуті домовленості з Партією регіонів бути їхнім технічним кандидатом на президентських виборах.

Джерело: Український Тиждень

Представники громадських організацій, що здійснюють проекти з моніторингу неналежного маркування та розміщення прихованої реклами (“джинси”) в українських медіа за підтримки Інтернью Нетворк, вважають, що “джинса” як передвиборча технологія зазнала поразки — українці не підтримали багатьох лідерів з розміщення “джинси” як у Києві, так і в регіонах.

Також тотальне розміщення замовних передвиборчих матеріалів завдало великого репутаційного удару по пресі. Водночас у світі, зазначають медіа-експерти, помітною стала тенденція, коли до ЗМІ почали ставитися як не до звичайного бізнесу, орієнтованого на прибуток, а як до соціальної відповідальності. Такі висновки зробили медіа-експерти на круглому столі на тему “Вибори 2012: «джинса» як технологія виявилась не ефективною. Чи готові змінюватись політики і медіа?”, що відбувся 7 листопада 2012 року в Києві.

Виконавчий директор Інститут масової інформації Вікторія Сюмар переконана, що «джинса», набувши такого поширення, фактично витіснила реальну журналістику.

«Під час виборів це було надзвичайно сильно помітно. Ми бачили загальнонаціональні друковані видання, які просто не мали місця для редакційних статей, тому що вся площа була викупленена під «джинсу», тотальною в контексті практично всіх провідних політичних сил», — сказала вона.

“Як підсумок можемо сказати одне — звісно, що кількість витрачених грошей на “джинсу” в цій кампанії, не трансформувалась в результат. Люди проголосували за зовсім інші речі — або за відсутність альтернативи, як у випадку з Партією регіонів та комуністами, або за опозицію, як за спробу зміни влади і за кандидатів від опозиції, які не мали грошей. Це в Києві чітко проявилось, і жодним чином ні в якій “джинсі” помічені не були, так як зі “Свободи” Іллєнко, Левченко, які перемогли Пилипишина і Герегу, які заставили все практично своїми новинами. Тобто, політична структуризація відбувається, а ефективність ще низька”, — зазначила Сюмар.

Керівник проекту з моніторингу регіональних ЗМІ щодо «джинси» та дотримання професійних стандартів журналістики Українського освітнього центру реформ  Світлана Єременко зазначила, що в шести регіонах України (Донецька, Львівська, Сумська, Харківська області та АР Крим), в яких проводився моніторинг, фактично немає незангажованих ЗМІ, а професійний рівень журналістів падає.

Згідно з даними моніторингу, регіональні ЗМІ перед парламентськими виборами, зазначила Єременко, «втратили будь-які гальма», що продемонструвало катастрофічне зростання кількості «політичної джинси». Рівень замовних матеріалів у цих ЗМІ у березні становив 14,2%, у червні – 20%, у вересні – 27,8%.

Найвищі показники кількості «джинси» у регіональних друкованих медіа зафіксовані у Сумах – 34% та у Харкові – 33%, менше замовних матеріалів друкували медіа у Донецьку, Криму та Львові. При цьому показники Львова, Єременко пояснила тим, що «джинса» там більше розповсюджувалась в електронних ЗМІ, ніж у друкованих.

Експерт також звернула увагу на те, що комунальні газети часто безкоштовно розміщують “джинсу”.

“В регіональних ЗМІ, особливо ті газети, що належать громаді, тобто, комунальні видання, на жаль, друкують “джинсу” фактично безкоштовно. Тобто всі перерізування стрічок, відкриття спортмайданчиків, лавочо — все це фактично “джинса”, яка йде абсолютно не проплачено, тому що ЗМІ — залежні. Комунальні ЗМІ замість того, щоб відстоювати інтереси громади, на кошти якої вони виходять, насправді обслуговують владу”, — додала Єременко.

Шеф-редактор LB.ua Соня Кошкіна вважає, що “джинса” у українських медіа є культурною проблемою.

“Матеріали, які ми називаємо “джинсою”, які надходять від кандидатів, партій, вони як правило, дуже низької якості. Якби людина сказала б щось цікаве і важливе, його б і так процитували, але після того, як весь ефір заповнюється незмістовними новинами, то навіть не хочеться їх брати. Цим кандидати створюють зворотній ефект. “Джинса” — це культурна проблема і ніяким обов’язковим навішуванням плашки “реклама” це не виправити, на жаль. От коли на виборах кандидати зрозуміють, що це їм шкодить, а не допомагає, коли не на виборах люди зрозуміють, що вести цивілізований діалог з журналістами набагато ефективніше, проблема зникне сама по собі. Це також проблема сенсів. Якби політики відрізнялись якісними меседжами, тоді б проблема знялась частково”, — зазначила Кошкіна.

Виконавчий директор Інститут масової інформації Вікторія Сюмар зауважила, що рекламну кампанію партії оплачують із виборчого фонду, як передбачено законодавством. «А ось ці «джинсові» пакети – це повністю тіньові гроші, які ніхто не показує», — зазначила вона і додала, що, відповідно, з цих коштів до держбюджету не платяться жодні податки. Експерти ІМІ відзначили, що у жовтні кількість «джинси» досягла свого апогею і склала 275 матеріалів із 1746, розміщених у 6 загальнонаціональних друкованих виданнях, серед яких — лідери «Комсомольская правда в Украине» и «Факты».

За словами Сюмар, “джинса” дуже комфортний спосіб інформування політиків про свою діяльність, оскільки це ні до чого їх не зобов’язує.

“За сенси треба відповідати, тоді в них повірять і це показує, що “джинса” — дуже комфортний спосіб інформування політиків про свою діяльність. Він їм комфортний, бо він ні до чого не зобов’язує, простіше дати ті популістські речі, які всі розуміють, що це не правда і від того нічого не буде змінюватись”, — сказала вона.

Редактор сайту MediaSapiens, ГО «Телекритика» Діана Дуцик вважає, що лише критикою ЗМІ, які розміщують “джинсу” нічого змінити не вдасться.

“Критикою цих медіа ми нічого не змінемо. Тут системна проблема. Є дві сторони — ті, хто корумпують і ті, хто корумпується. Звучала теза деяких політиків, що треба внести відповідальність, можливо, навіть кримінальну, за те, що медіа розміщають “джинсу”. Я не вважаю, що це може бути виходом. Ми повинні говорити про якісь системні зміни, які допомогли б редакціям відійти від “джинси”. Я не знаю, що це може бути, але я вважаю, що це дуже важливе питання, яке потрібно обговорювати, можливо, навіть разом з   топ-менеджментом медіа”, — сказала вона.

Представник міжнародної організації “Репортери без кордонів” Оксана Романюк зазначила, що у світі помітною стала тенденція, коли до ЗМІ почали ставитися як не до звичайного бізнесу, орієнтованого на прибуток, а як до соціальної відповідальності.

“В світі з’явилась тенденція, що ЗМІ — це не бізнес, це соціальна відповідальність. Нам до цього розуміння потрібно ще дійти”, — сказала вона.

ІМІ

По его словам, в новой Верховной Раде будет создана следственная комиссия для расследования фактов фальсификации на выборах.

Для этого необходимо изменить законодательство.