Загрузка ...
Донедавна в Україні паралельно існували близько півтори тисячі майже автономних місцевих систем координат, які описували межі земельних ділянок. Також не існувало і єдиної картографічної основи України, на якій би були відображені всі ці ділянки. Це ставало причиною численних помилок у визначенні меж земельних ділянок. Впровадження автоматизованої Національної кадастрової системи (НКС) дозволяє не тільки виявляти та виправляти такі помилки, а й запровадити єдину систему координат, яка унеможливить їх виникнення.
Звідки взялася проблема
Система координат є метричною основою для гарантування прав власності. Єдині координати – це єдине розуміння, де проходять межі кожної з ділянок. Тому відсутність в країні єдиного підходу була серйозною проблемою, адже без чітко визначеного місцезнаходження ділянки з прив’язкою до загальновизнаної системи координат документ на право власності на земельну ділянку – це папір, дані в якому можна було й поставити під сумнів.
За часів Радянського Союзу та й практично до останнього часу в незалежній Україні досить широке коло результатів топографо-геодезичних, картографічних робіт, матеріалів дистанційного зондування Землі, а також параметри зв’язку між різними системами координат та інші топографічні відомості були засекречені чи обмежені в користуванні. Це перешкоджало доступу до цієї інформації не тільки пересічним громадянам, а й місцевим органам влади та самоврядування. Тому переважна кількість точок повороту меж земельних ділянок (простіше кажучи, «кути») у кращому випадку визначалася за результатами виконання геодезичних вимірів в несекретній умовній системі координат 1963 року (СК-63), яка є похідною від державної системи координат 1942 року та має визначені параметри зв’язку з нею. Поряд із цим, поширеним явищем було визначення кутів поворотів меж земельних ділянок у місцевих локальних системах координат, які не мали зв’язку ні з державною системою координат, ні с СК-63.
СК-63, зважаючи на час та методи її створення, безумовно має більші похибки визначення координат пунктів, ніж ті, що дають сучасні супутникові технології геодезичних спостережень. До того, СК-63 року було скасовано рішенням Ради Міністрів СРСР в березні 1989 року. Але термін її використання продовжився, зважаючи на повну засекреченість СК-42. Відповідно до «Тимчасових умов використання і розповсюдження топографо-геодезичної та картографічної інформації при створенні земельно-кадастрової документації», затверджених наказом Головного управління геодезії, картографії та кадастру при КМ України №44 від 05.04.1996, геодезичні виміри для складання документації із землеустрою можна було виконувати як в системі координат 1963 року, так і в сотнях місцевих системах координат населених пунктів, що мали зв’язок із системою координат 1942 року через «ключі» переходу. Загалом, на території України існувало близько півтори тисячі умовних системи координат, в яких проводилися геодезичні виміри.
Етапи вирішення
Постановою Кабінету Міністрів України №1259 від 22.09.2004 «Деякі питання застосування геодезичної системи координат» на території України було встановлено Державну геодезичну систему координат УСК-2000. Але урядова постанова не зобов’язувала застосовувати УСК-2000 для проведення землевпорядних робіт. Та й застосовувати її на той час було дуже складно з суто технічних причин – в Україні не було поширено сучасне GPS- обладнання для проведення геодезичних та топографічних робіт.
Геодезичні мережі України також потребували поновлення, розвитку та інвестицій. Адже поверхня Землі – не застигла навічно площина, тож необхідно регулярно відстежувати, враховувати і фіксувати геодинамічні процеси (зміни земної поверхні) та вносити корективи до поточної системи координат за визначений проміжок часу (епоху). Відповідальна на той час за ці роботи Укргеодезкартографія не мала достатнього фінансування. Не було й узгодженої діяльності Укргеодезкартографії з відомствами, що є основними споживачами картографічної і топографо-геодезичної інформації – зокрема, з Держземагентством. Тим часом у процесі роботи над створенням державного земельного кадастру стало зрозуміло, що уніфікація топографо-геодезичної інформації та впровадження єдиної системи координат є одним із ключових пунктів.
З початком роботи над Національною кадастровою системою (НКС) стало видно увесь масштаб проблеми. З існуванням такої величезної кількості систем координат, відсутності вільного доступу до «ключів» переходу, наповнювати базу даних НКС якісними метричними відомостями про земельні ділянки було надзвичайно складно, а інколи й неможливо.
Що маємо
«В Україні ніколи не було технічної можливості зібрати абсолютно всі ділянки і, як елементи своєрідної мозаїки, скласти їх у єдину електронну картинку й покласти на карту. До цих пір всі архіви велися в паперовому вигляді, а найстрашніше – фактично кожен район мав свою базу в своїй локальній системі координат. За 20 років було зареєстровано десятки мільйонів ділянок в 1500 різних системах координат, які не поєднувалися одна з одною. Наші фахівці створили унікальне програмне забезпечення, яке в лічені секунди переводить будь-яку систему координат у національну систему УСК-2000», – описує ситуацію голова Держземагентства Сергій Тимченко.
Втім, етапу з трансформуваня даних у єдину систему координат передувала величезна робота з накопичення базової інформації. Насамперед, йдеться про створення ортофотопланів та картографічної основи, індексної кадастрової карти на всю територію в межах кордонів України. Ці роботи велися у рамках Проекту Світового банку “Видача державних актів на право власності на землю в сільській місцевості та розвиток системи кадастру” За словами директора Проекту Сергія Кубаха, наразі створено найточніші та найактуальніші за останні 30 років ортофотокарти українських земель. Ця інформація дає можливість конвертувати в дані з усіх місцевих систем координат в уніфіковану систему координат. Конвертація даних з місцевих систем координат в систему координат УСК-2000 стає можливою після проведення ретельного аналізу і розробки методології і програмного продукту.
Загалом, отримані у рамках Проекту дані за допомогою програмного забезпечення та математичних моделей можна трансформувати при потребі не тільки в УСК-2000, а й у будь-яку іншу систему координат.
Отже, запровадження в Україні земельного кадастру знаменується не тільки запровадження єдиної картографічної основи, єдиної системи координат, а й скасуванням обмежень доступу до цієї інформації. У цих питаннях Україна була останньою країною в Європі, де нарешті ці питання вирішено.
Що ще треба зробити
Закон України «Про державний земельний кадастр» та постанова уряду №1051 визначила правила, за якими земельні ділянки реєструватимуть в автоматизованій Національній кадастровій системі. Однак необхідно ще розробити та узгодити методологію, яка дозволять коректно уніфікувати відомості архівів документації із землеустрою на паперових носіях, що накопичені територіальними органами Держземагентства. Цю масштабну роботу вже розпочато. Кадастрова база даних має бути наповнена точними, достовірними, повними та актуальними даними. Наразі громадяни мають можливість за допомогою публічної кадастрової карти (http://map.dazru.gov.ua/kadastrova-karta) не тільки впевнитись у своїй земельній власності, а й узяти участь у вирішенні будь-якої проблеми, пов’язаної з некоректним відображенням інформації про неї.
«Реалізація Національної кадастрової системи сприятиме прискоренню проведення інвентаризації і розмежування земель, розвитку ринку і забезпеченню родючості земель сільськогосподарського призначення», — переконаний голова Держземагентства України Сергій Тимченко.
Матеріал підготовлено
в рамках інформаційної кампанії
проекту Світового банку “Видача державних актів
на право власності на землю в сільській місцевості
та розвиток системи кадастру”.
Категория: 
Метки: