Новини очима молоді

Облишмо жалі ВАЮ над власною важкою долею зі встромленим ножем у спині, а запитаймося: звідки у «Нашої України» та її лідера гроші на виборчу кампанію? — пише журналіст ІМІ Роман Кабачій в блозі на сайті телеканалу ТВі.

За час мого навчання у Польщі, а це тривало за мінімальним підрахунком 4, за більшим 5 років, мені трохи піднабридло (хай звиняють знайомі і незнайомі други-поляци) бачити повсюдно пафосні заклики «прокинься, Польще», «Поляки, до бою», «з Польщею в серці», «Матір Божа королева Польщі» і так далі до найрізноманітніших відмінків слів «поляки», «Польща», «польський». До цих гасел зверталися передусім польські праві та ультра-католицькі сили. Нічого нам не нагадує? Так, є така партія «Свобода», і чути від неї  до відмінювань у всіх позиціях слів Україна-українське-українці ми давно звикли. Єдине що не скрізь їй теперішня влада дозволяє вивішувати бігборди та приходити на шоу – лише коли треба показати «страховидних націоналюг».

Аж ось ми з вами з подивом дізнаємося, що окрім «Свободи» є (ще не вмерла!) ще одна політична сила, готова покласти «дух» і «тіло» за мову солов’їну, за економічний націоналізм, за Україну врешті-решт. Це «Наша Україна», котрої членів, як пам’ятаємо, її лідер, а за сумісництвом третій президент України Віктор Ющенко, «збирав на смітнику». Члени партії робили вигляд, що вони на таке відношення «месії» не ображаються, лише аби якось назбирати 80 млн грн боргів для зарплат рядовим працівникам локальних організацій, що він нічтоже сумяшеся пообіцяв зробити. Інші ж, як Володимир Огризко чи Валентин Наливайченко, поступово виходили з партії. Для лідера ці тенденції вочевидь не свідчили про що-небудь суттєве, оскільки «єдиний непідконтрольний Кремлю», а саме так тепер іменує себе Ющенко, готувався до тріумфального повернення у владу.

При чому людина, яка стала президентом у 2004-му на гаслах гідності для кожного, економічного добробуту, європейських цінностей, нині цілком прозаїчно опускається до «гречкосіяння», лавин «джинси» у масових російськомовних щоденках «Сегодня» і «Комсомолці», які раніше його на дух не переносили, як теж з пальця виссаних даних «соціологів», котрі дають «Нашій Україні» шанс подолання 5% бар’єру. Чи відає про це все Віктор Андрійович? А чом би мав не відати? Бо чимало хто надалі вважає, що Андрійовича «мають» його «любі друзі», що підсичують його хворобливе месіанство. І що то не Литвин, а Ющенко потрібен Україні.

На мою думку, якщо й оточення і зацікавлене у такій містифікації, то сам Ющенко не проти на таких ідеях попіаритися, як теж вчергове використати шанс до поливання брудом своєї колишньої прем’єрки. Уривок з інтерв’ю журналу «Країна», з винесенням на обкладинку: «…у кампанії захотіла взяти участь прем’єр-міністр Тимошенко. І це був удав в спину ножем. Якраз своїми діями і амбіціями вона привела до влади Януковича».

Облишмо жалі ВАЮ над власною важкою долею зі встромленим ножем у спині, а запитаймося, — звідки у «Нашої України» та її лідера гроші на виборчу кампанію? Один лише спецвипуск «України молодої» з «єдиним непідконтрольним Кремлю» мав наклад 400 тис. екземплярів (ця газета кума Ющенка Михайла Дорошенка навіть при президентстві першого не піднімалася вище 150 тис. екз.). Звідки гроші на гречку, бігборди і «джинсу»?

Наболілі розмови про дачу Ющенка відповіді не дають, хоч до неї підштовхують. Роль «єдиного непідконтрольного» та часто повторюване лідером НУ ототожнення Об’єднаної опозиції із такою ж олігархією, як і в Партії регіонів, посувають нас ближче. Один з прикладів наводить Сергій Лещенко в своєму аналізі кандидатів від групи Фірташа-Льовочкіна на цих виборах: «…Ще одна людина, що бере участь у цих виборах та близька з Льовочкіними – це Сергій Бондарчук, 5 номер списку «Нашої України». Бондарчук – прагматичний діяч епохи Ющенка, який всі п’ять років його каденції керував компанією «УкрСпецЕкспорт», що торгує озброєннями. Тому жодних адекватних пояснень його участі у програшному проекті «Наша Україна» бути не може – окрім одного: це – технічний проект Банкової».

Кожен із президентів України клявся і божився, що йому «не байдуже, що напишуть про нього в історії». Поки Табачник вимазує з підручників згадку про Помаранчеву революцію, а невідомі ночами дописують гидотні написи під «помаранчевим» склом на Майдані коло поштамту, Ющенко на повну працює на новий підручниковий імідж. Він ґрунтуватиметься на рекламних інтерв’ю, гречці та поливанні брудом колишніх побратимів: «І ти, Бруте?..»

ІМІ

Наводимо приклади порушень за вказаний період.

15 жовтня у Бердичеві Житомирської області невідомі побили журналіста інтернет-видання ГолосUA Костянтина Коваленка, який займався розслідуванням підкупу виборців на 63 окрузі кандидатом у народні депутати Миколи Петренко. «15 жовтня близько 21-30 невідомі міцної статури заламали мені руки та заштовхали у позашляховик, де били мене, катували і залякували, щоб я не думав оприлюднювати інформацію», — заявив журналіст.

17 жовтня знімальна група «5-го каналу» не змогла потрапити на концерт, організований народним депутатом, кандидатом в нардепи від Партії регіонів Віталієм Журавським в Коростишеві на Житомирщині. Журналіст Оксана Трокоз повідомила, що четверо людей, на чолі з начальницею місцевого відділу культури, зачиняли двері, затуляли камеру і відтягували оператора.

18 жовтня у Луцьку невідомі відібрали у волонтерів газети «Хроніки Любарта» близько 800 примірників тижневика, де містилися критичні публікації щодо кандидата у народні депутати Ігоря Палиці. Головний редактор видання Андрій Лучик підозрює, що інцидент пов’язаний з публікаціями у газеті. Нагадаємо, що у вересні цій газеті погрожувала позаплановою перевіркою обласна Державна податкова інспекція, незважаючи на мораторій на перевірки засобів масової інформації під час виборів.

20 жовтня у м. Бровари Київської обл. напередодні візиту Прем`єр-міністра М. Азарована журналістів та громадських активістів, які намагалися потрапити до виборчої дільниці, напали невідомі. Зокрема, журналістам інтернет-видання «Маєш право знати» Аліні Дяченко та газети «Громадський захист Київщини» Андрію Качору невідомий розбив телефони, на які ті фіксували події.

Через 2 дні про події в Броварах приїхав знімати журналіст телеканалу «Інтер» Роман Бочкала, якого в приміщенні Броварської райдержадміністраціїї зіштовхнув зі сходів заступник голови цієї установи Микола Миронець. Бочкала намагався взяти коментар у осіб, які фігурують на відео, знятому місцевими журналістами на телефон 20 жовтня. На відео був зокрема Миронець.

22 жовтня знімальну групу програми «Погляд» Кіровоградського ОДТРК — журналіста Кирила Ющинена та відеооператора Івана Фоміченка — силоміць утримували у штабі кандидата в народні депутати від ВО «Батьківщина» Олександра Табалова, намагаючись забрати їх відеокамеру та касети. Перед тим журналісти документально зафіксували дії Табалова з ознаками підкупу виборців, фальсифікації  виборчих документів та інших порушень.

Також 22 жовтня невідомі розбили автомобіль журналіста закарпатської обласної газети «РІО» Олега Подебрія. Журналіст проводив розслідування про підкуп виборців кандидатом в народні депутати від Партії регіонів Василем Ковачем в селищі Середнє Ужгородського району на Закарпатті. Інцидент стався ввечері того ж дня, коли Подебрій спілкувався з селянами.

25 жовтня у Києві охорона кандидата в народні депутати від Партії регіонів Ігоря Лисова намагалася відібрати камеру в журналіста «Skrypin Production», який знімав відкриття станції метро «Іподром». Під час відкриття сталася сутичка між активістами «Демократичного альянсу» та охоронцями нардепа. Журналісту, який фіксував це на камеру, викручували руки, штовхали та не давали знімати.

Всього за три місяці передвиборчої кампанії, не враховуючи дня виборів 28 жовтня, експерти ІМІ зафіксували 140 випадків порушень прав журналістів, з них 83 напряму пов’язані з виборами. Найбагатшим на порушення був вересень.

Загалом за 2012 рік зафіксовано найбільшу кількість порушень прав журналістів в Україні за останні 10 років. Навіть у 2004 р. таких випадків було 190, у 2011 р. — 102, а за 10 місяців 2012 р. вже 254 факти.

Юрист Харківської правозахисної групи Оксана Нестеренко вважає, що такі цифри свідчить про наявність серйозного регресу в сфері забезпечення прав журналістів в Україні та демонструють небезпечні тенденції до згортання демократії. «Це означає, що в країні не відбулися реальні законодавчі реформи, спрямуванні на посилення гарантій забезпечення свободи слова й зокрема гарантування прав журналістської діяльності, відсутність незалежної судової влади як надійної гарантії свободи слова та захисту прав журналістів», — каже Нестеренко.

За її словами, зменшення порушень прав журналістів в Україні прямо пропорційно рівню поваги до свободи ЗМІ з боку політичної сили, яка знаходиться при владі. «Ці результати свідчать, що українські журналісти продовжують відігравати значну роль в соціальному житті, викривати корупційні діяння та зловживання з боку влади, висвітлювати не зручні питання для можновладців. Більш того, публіка прислухається до їх точки зору, адже лише сильному опоненту намагаються «закрити рот». Підтвердженням цього є те, що найбільш порушень прав журналістів відбувається саме під час виборчих кампаній», — вважає правозахисник.

IMI

Позитив моніторингу «Відкриті новини заради чесних виборів» у тому, що телеканали погодилися дослухатися до думки експертів і коригувати свою редакційну політику. Проте до реальної збалансованості подачі матеріалів та присутності різних політичних сил в інформаційному потоці ще дійсно далеко.

19 вересня провідні українські телеканали – «Інтер», «Перший Національний», «5 канал», «Україна», та група каналів Віктора Пінчука  підписалимеморандум (ТВі з причин блокування його трансляції від цієї ідеї відмовився), запропонованийІнститутом масової інформації, Академією української преси, комітетом «Рівність можливостей» та виданням «Телекритика». Відповідно до меморандуму, телеканали погодилися на умови моніторингу новинного та рекламного часу. Фінансування проекту взяли на себе Міжнародний Фонд «Відродження» та USAID. Наглядову раду ініціативи «Відкриті новини заради чесних виборів» очоливОлександр Сушко

Переговори щодо умов моніторингу, за словами виконавчого директора Фонду «Відродження» ЄвгенаБистрицького, були досить складними. Бо сама ідея провести моніторинг інформаційного потоку на українських телеканалах виникла внаслідок міжнародного тиску через погіршення ситації зі свободою слова. У результаті сторони погодилися на відслідковування: а) розподілу синхрону серед представників різних політичних сил в інформаційному потоці каналу вцілому; б) розподілу уваги до представників різних політичних сил зі сторони каналу; в) дотримання балансу різних точок зору на події в Україні у новинах.

Моніторинги вересня та перших двох жовтня показали переважне недотримання умов меморандуму практично всіма телеканалами. Про це на прес-конференції, що відбулася 23 жовтня в «Інтерфакс-Україна» розповіли експерти, що проводили моніторинг: президент Академії української преси Валерій Іванов, головний редактор «Телекритики» Наталя Лігачова та голова Комітету «Рівність можливостей» Олександр Чекмишев. Певним позитивом є лише тенденція до покращення ситуації зі збалансованістю подачі новин на окремих каналах та збільшення уваги до представників інших, окрім провладних політичних сил, — передусім це ТВі, 5 канал, ICTV та «Інтер».

Невідомо для чого узагалі підписував меморандум «Перший національний», — від 97 до 100% його новинно-рекламного контенту присвячено піару діючої влади. Це при тому, як зазначила Наталія Лігачова, в умовах відсутності громадського телебачення саме державне повинно подавати приклади дотримування стандартів. Так само найменш критичним, за словами Олександра Чекмишева, виявився канал «Україна». Ще один з провідних українських каналів, «1+1», за визначенням Валерія Іванова, узагалі поводиться так, мовби виборів у країні не відбувається: під час першого тижня жовтня в його новинах відслідковано 12% сюжетів на виборчу тематику, другого тижня – 7%.

Інші ж канали досить по-різному реагували на потребу підвищувати рівень збалансованості поданого матеріалу. Варто зазначити, що так чи інакше більшість позитиву та часу надається або ж владі, або силам провладної коаліції. На думку Наталі Лігачової, в умовах виборчих перегонів це означає те ж саме. Поки що, дивлячись телевізор, людина бачить цілком інші віртуальні пропорції представництва електоральних уподобань, ніж ті, що існують в реальності, на вулиці, — ця думка повторювалася експертами кілька разів. «Такі сюжети як відкриття 3-кілометрового відрізку дороги чи відкриття лікарні, які присутні на нашому ТБ, в цивілізованих країнах навряд чи потрапили б у новинний блок», — зазначив Валерій Іванов. Критика влади також вряди-годи на більшості каналів проявляється. Втім, як слушно відзначив Олександр Чекмишев, вона не була пов’язана з виборчою кампанією, а стосувалася голосних інформаційних приводів, як приміром ідея повернути кримінальну відповідальність за наклеп. 

Найкращими у неформальному змаганні за покращення медійної ситуації стали канали Віктора Пінчука, передусім ICTV, та «Інтер» Хорошковського. Усі учасники розмови зазначали, що істинна причина таких змін на «Інтері» «не зовсім відома, проте хотілося б продовження цих змін і після виборів». Ясно одне: зміни в підході телеканалу залежать напряму від позиції власника та його взаємовідносин із владою або ж у зацікавленості влади у ситуативному потеплінні медіа-клімату. Які цілі в цьому Валерія Хорошковського, — поки що на це питання експерти не відповіли. Попри певні позитивні тенденції, що прийшли на українське телебачення, окремі приклади показують, що ТБ все ж залишається інструментом формування потрібної, передусім пов’язаної із владою та партіями коаліції, суспільної думки. 

Наталія Лігачова звернула увагу на кілька важливих, як на її думку моментів. По-перше, це висвітлення каналами групи Пінчука конфлікту в Дніпропетровську поміж двома регіоналами, що претендували на перемогу в 24 виборчому окрузі, — заступником міського голови міста Анатолієм Крупським («офіційним кандидатом» ПР) та помічником голови правління заводу «Інтерпайп НТЗ» Яковом Безбахом («самовисуванцем»). Канали Пінчука стали повністю на сторону Безбаха, буквально поливаючи брудом протилежну сторону. «Це яскравий приклад чорного піару, що чинився суто в інтересах власника», — резюмувала головред «Телекритики».

Другою проблемою, що стала лакмусовим папірцем дотримання телеканалами журналістських стандартів, було висвітлення позову Наталії Королевської до провідних соціологічних компаній – КМІС та Фонду «Демократичні ініціативи». Лише «Інтер» та «5 канал» подали думку іншої сторони, себто соціологів. «Чому ніхто не додумався подзвонити до тої ж Бекешкіної, чи інших соціологів, — всі вони були в Києві?, -  запитувала Лігачова. – Оскільки таку позицію продемонстрували практично всі канали, важко говорити, що це було добровільне рішення їх редакцій».

Окрім того, вона зазначила, що інколи в перемовинах із каналами (а вони зобов’язувалися, за меморандумом, враховувати висновки моніторингу при підготовці новинних програм) таки перемагає здоровий глузд. Так, канал «Україна» все ж погодився з тим, що подавати соціологічні дані невідомих компаній не личить іміджу загальнодержавного каналу.

Третій випадок – подача «райдужного» образу перебування міжнародних спостерігачів в Україні. По-перше ті, кого було опитано телеканалами, перебували в Україні всього три дні і ще не могли сформувати для себе повноцінну картину суспільно-політичного життя країни. Канали не поцікавилися, чому спостерігачі орієнтуються поки що лише на моніторинги збалансованості ЗМІ від Держкомтелерадіо (які самі по собі викликають до себе чимало запитань у експетрів).

«Усе це навіює  думку про сплановану операцію, — сказала Лігачова, — хтось цих спостерігачів привіз на три дні, хтось організував досить представницьку прес-конференцію (говорили, що спостерігався нечуваний ажіотаж уваги з боку телеканалів). Так само маніпулятивно подано прес-конференцію спостерігачів в Інституті Горшеніна, замовчуюючи 80% критики, що звучала з уст експертів. Було враження, що спостерігачі для того й зібралися, щоб оголосити українському суспільству, що їм не можна довіряти». Згодом, у випадку розходження даних екзіт-полів із результатами виборів, до цієї маніпулятивної думки телеканали можуть повернутися.

Основний позитив моніторингу, що триває й далі, — це те, що телеканали узагалі погодилися дослухатися до думки експертів і коригувати свою редакційну політику. Проте до реальної збалансованості подачі матеріалів та присутності різних політичних сил в інформаційному потоці ще дійсно далеко.

IMI