Новини очима молоді

25 лютого, о 20:00 в кінотеатрі «Київська Русь», за участі знімальної групи, відбудеться національна прем’єра воєнної екшен-драми «Черкаси» (Черкаси фільм / Cherkasy film).

У вас буде унікальна нагода познайомитися не лише зі стрічкою, а й поспілкуватися з учасниками творчої групи проєкту:
- режисер Тимур Ященко;
- командир тральщика «Черкаси» Юрій Федаш;
- актори Роман Семисал, Дмитро Сова, Євген Ламах, Руслан Коваль, Олег Щербина.

Ця історія сталася в лютому 2014 року, не найбільш райдужні часи в історії нашої країни. Головні персонажі – звичайні сільські хлопці Лев і Мишко, які за волею долі потрапили на службу мінного тральщика Військово-морських сил України «Черкаси». Судно стоїть біля Кримського півострова разом із іншими українськими човнами в порту озера Доунзлав. Після подій на Майдані Незалежності в Києві «Черкаси» виявляється заблокованим через затоплені інші човни. Наші кораблі один за іншим переходять на сторону ворога, але тільки не «Черкаси». Весь екіпаж стоїть на захисті своєї честі, на захисті своєї Батьківщини, від ворога, який почав окуповувати нашу країни частину за частиною.

Днями, українські поціновувачі і любителі пива завмерли в очікуванні першого спільного варіння крафтового пива від ідейного натхненника, автора і двигуна проекту «BraufactuM» пивовара з Німеччини — Марка Раушмана і столичного пивовара мережі крафтової пивоварні та ресторанів «Пивна Дума» Сергія Гойко.

Дана зустріч була продовженням історії, яку творять два пивовари: Сергій та Марко, які вирішили зварити особливе пиво та зробили можливою колаборацію Pivna Duma з німецьким Braufactum. В ній багато ідей, розмов, командної роботи, пива, фану і копченої груші.

Барлівайн Pears&Talks новий крафт і бажання створити щось нове. Міцний ель, який нагадує вино, з грушею — ідея, яка вже стала пивом. Їй залишилося визріти, настоятись у бочках з під бренді, стати на крани в Києві й поїхати до Берліну. Презентація Pears&Talks буде восени.

Вони познайомилися в Києві близько року тому, коли Марк вперше приїхав з візитом і представляв колекцію «BraufactuM». Сергія зацікавила думка профільного фахівця. Марк закінчив Технічний Університет Берліна за фахом інженер-технолог пивоварного виробництва, а також захистив докторську дисертацію у науково-учбовому  Інституті пивоваріння  в Берлині. За заслуги в цій області Марк також був обраний почесним членом Німецького сільськогосподарської професійної спільноти. Його знають як одного з найзатятіших в Німеччині пропагандистів пивної культури.

Під час першого візиту Марка, вже пізно вночі вони потрапили на пивоварню «Пивної Думи»,  Сергій показував виробництво, знайомив з авторською рецептурою. Саме тоді і народилася назва нового сорту «Pears &Talks» Вarleywine Барлівайн, — це передусім пиво, а не вино і  потрібне чимале вміння, щоб зварити дійсно гарний барлівайн.

До рецептури правильного барлівайну входять: німецькі дріжджі, українська копчена груша, три сорти хмелю на вибір, Columbus 15% або Hercules 16%, Styrian hp alt 5 та Tettnanger 2,3%

Це перший досвід колаборації українського крафта та історичних традицій Німеччини. Для української індустрії пивоваріння — це величезний крок до нових аудиторій на світовому ринку. Зварене 12 лютого пиво в стилі барлівайн «Pears &Talks» Вarleywine буде представлено у вересні 2020 г у Києві в мережі «Пивна Дума», а також  в листопаді 2020 року в берлінському тап румі Braufactum де зберуться європейські журналісти, пивні блогери і лідери думок, щоб оцінити барлівайна по -українські.

18 лютого в Арт-Кафе Букiторiя (вул. Лисенка,1) відбудеться фіксація Рекордів України з категорії «Найбільша кількість наливок (222)» та «Найдовша поличка для наливок» з прес-конференцією та дегустацією з фуршетом. Рекорд фіксує Національний Реєстр Рекордів

Наливки усіх можливих смаків (солодкі, кислі, гіркі) з усіх можливих інгредієнтів (овочі, фрукти, трави, насіння, коріння тощо) будуть представлені широкому загалу. Всі наливки зроблені вручну й відкриті для обзору.

О 19:00 відбудеться фіксація рекорду та прес-конференція з цього приводу. Після прес-конференції для всіх гостей відбудеться дегустація наливок з фуршетом.

Організатор — Арт- кафе «Букіторія».
PR LuckyUkraine

У столичному кінотеатрі Сінема сіті відбулась гучна прем’єра відвертої української комедії «Гола правда». В українському прокаті  фільм стартує напередодні Дня Святого Валентина, 13 лютого.

Першими стрічку переглянули виконавці головних ролей та зіркові гості: Слава Камінська, Дмитро Ступка, Ксенія Мішина, Андрій Джеджула, Богдан Юсипчук, Поліна Василина, Ольга Арутюнян, Євген Ламах, Монро, Остап Ступка, брати Борисенки, Laud, Мирослава Ульяніна, Соломія Вітвіцька, Дядя Жора, Ігор Посипайко та інші.

«Моя мрія – щоб глядач у залі не нудився, не відволікався. Хочу, щоб мій фільм захоплював увагу глядача», — сказав, представляючи фільм, режисер Олександр Бєляк.

За сюжетом фільму, восьмеро друзів приїжджають до Одеси на відкриття нового розважального клубу свого приятеля Андрія (Дмитро Ступка). У закладі багато кімнат, де можна пограти хоч у «мафію», хоч у «крокодила». Однак головна фішка клубу – «Детекторрум» із унікальним та надточним детектором брехні. Друзі вирішують дізнатися найбільш інтимні таємниці одне одного. Однак вони навіть не уявляють, наскільки небезпечною може виявитися ця гра.

Андрій Джеджула, який виконав одну з головних ролей, поділився враженнями віз зйомки: «Фільм було знято у дуже стислі терміни – буквально за 12 днів. Здається, ми переозвучували його довше, ніж знімали. Але було неймовірно весело».

Комедія «Гола правда» стартує в українському прокаті 13 лютого, напередодні Дня Святого Валентина https://youtu.be/cwWloWVKsvg.

12 лютого 2020 року в 16.30 усі українські поціновувачі і любителі пива в очікуванні першого спільного варіння крафтового пива від ідейного натхненника, автора і двигуна проекту “BraufactuM” пивовара з Німеччини – Марка Раушманна і столичного пивовара мережі крафтової пивоварні та ресторанів “Пивна Дума” Сергія Гойко.

Вони познайомилися в Києві близько року тому, коли Марк вперше приїхав з візитом і представляв колекцію “BraufactuM”. Сергія зацікавила думка профільного фахівця. Марк закінчив Технічний Університет Берліна за фахом інженер-технолог пивоварного виробництва, а також захистив докторську дисертацію у науково-учбовому  Інституті пивоваріння  в Берлині. За заслуги в цій області Марк також був обраний почесним членом Німецького сільськогосподарської професійної спільноти. Його знають як одного з найзатятіших в Німеччині пропагандистів пивної культури.

Під час першого візиту Марка, вже пізно вночі вони потрапили на пивоварню “Пивної Думи”,  Сергій показував виробництво, знайомив з авторською рецептурою. Саме тоді і народилася назва нового сорту “Pears &Talks” Вarleywine Барлівайн, – це передусім пиво, а не вино і  потрібне чимале вміння, щоб зварити дійсно гарний барлівайн.

До рецептури правильного барлівайну входять: німецькі дріжджі, українська копчена груша, три сорти хмелю на вибір, Columbus 15% або Hercules 16%, Styrian hp alt 5 та Tettnanger 2,3%

Це перший досвід колаборації українського крафта та історичних традицій Німеччини. Для української індустрії пивоваріння – це величезний крок до нових аудиторій на світовому ринку. Зварене 12 лютого пиво в стилі барлівайн “Pears &Talks” Вarleywine буде представлено у вересні 2020 г у Києві в мережі “Пивна Дума”, а також  в листопаді 2020 року в берлінському тап румі Braufactum де зберуться європейські журналісти, пивні блогери і лідери думок, щоб оцінити барлівайна по -українські.

Місце проведення:  Ресторан “Пивна ДУМА” (м.Київ, вул.  Драгоманова, 31 г)

Чи було у вас коли-небудь таке: слухаєш вірші чи музику, дивишся фільм або читаєш книгу – і розумієш, що це зовсім не автор з тобою говорить? Бо людина так не може, людина – всього лиш істота. А те, що ти чуєш і бачиш – воно Боже. Воно і є Бог.

Нещодавно, мав подібне таке відчуття. У кінотеатрі під час перегляду стрічки «1917».Не раз ловив себе на думці: ні, люди такого зняти не можуть. Ну яке ж воно правдоподібне.Це щось за межею людських можливостей.

Того дня, мій список поповнили режисер Мендес та оператор Дікінс. Перший -відомий за геніальною стрічкою «Краса по-американськи», а другий, виявляється, знімав «Втечу із Шоушенка» та «Ігри розуму».

Загалом, стрічка «1917» справляє враження фільму, знятого одним дублем. Камера з перших секунд вихоплює хлопців, які мирно відпочивають у полі в перерві між боями Першої світової, і веде аж до фіналу. За рахунок цього в глядача створюється ефект повної присутності й абсолютного занурення в сюжет. Це головна фішка фільму. По суті, глядач проходить увесь шлях спільно з героєм і його очима бачить увесь жах війни і разом з ним розуміє усю її абсурдність.

Камера вимикається усього один раз, коли головний герой втрачає свідомість. І це зрозуміло. Бо глядач має сприймати дійсність разом з ним. Складається враження, що дублів у фільмі два – до і після втрати свідомості. Хоча, звісно, це не так. У рідкісних епізодах камера на секунду потрапляє в темряву – і зрозуміло, що це дає можливість склейки кадрів. Але для глядача то все непомітно. Бо всі дублі реально довгі.

Уявляю, скільки репетицій потрібно було зробити, аби відточити все до дрібних деталей – кожен жест, кожне слово. Уявляю, які матюки летіли, коли, наприклад, після 10 хвилин одного кадру хтось із акторів забував слова або пацюк повз не в тому напрямку. Адже в такому випадку всі ті 10 хвилин доводилося знімати заново.

Герої весь час рухаються, а війну ми сприймаємо на основі того, що під час цього руху потрапляє в кадр.

Окрім операторської роботи, на успіх фільму працює сюжет. З одного боку, простий і зрозумілий, а з іншого – універсальний, перевірений тисячолітньою історією людства. Типовий фольклорний сюжет, де герой вирушає в небезпечну подорож з великою місією, як правило ця місія полягає в порятунку чийогось життя.

Перше, що бачить глядач у кадрі – це широке зелене поле. Спокійне, красиве, умиротворене. Потім – двох солдатів, які відпочивають. Один лежить, інший притулився до дерева. І їхню ідилію порушує командирський чобіт, який будить їх.

Герої підводяться і вирушають, а в камеру поступово потрапляють картини солдатського побуту, спочатку спокійні, обивательські. Нарешті ми опиняємося в землянці, де командир дає вказівку капралу пройти через лінію фронту, яку німці раптово покинули, а отже, готують пастку. Але інший полк, у якого наказ атакувати на світанку, про це не знає, а тому прямує прямісінького в пастку до ворога.

Завдання хлопців – дістатися до полку раніше і передати наказ про відміну атаки. Але пройти потрібно прямо через ворожі позиції, де на кожному кроці підстерігає смерть. Та тільки так можна врятувати 1600 життів і життя рідного брата героя, який у тому полку служить. Хлопці вирушають, і далі в кадр потрапляю все більш моторошні картини війни.

Завдання героїв перетворюється на філософську мету – відміну бою, відміну війни, відміну смертей. Герой Бенедикта Камбербетча каже: «Але ж це всього на тиждень, а потім знову?» І дійсно. Ми розуміємо, що далі смерті все одно будуть. Але яка велика цінність на війні – тиждень життя. І якщо цей тиждень можна подарувати воїнам – то це вже великий успіх.

Взагалі фільм має антивоєнний характер, стоїть на позиціях абсолютного гуманізму. Однак показує, що підступність ворога не залишає шансів. Тричі герой намагається поставитися до ворога як до людини, допомогти і проявити гуманізм, але всі ці спроби завершуються дуже погано. Ворог не залишає вибору, у нього одне завдання – знищити тебе. А тому фільм демонструє ще один закон війни – ніколи не мати жалості до ворогів, які цю війну принесли.

У фільмі багато філософських фраз. Наприклад, герой каже, що проміняв свою медаль на пляшку вина, бо медаль нічого не значить. А випити солдату доброго вина – це, може, останнє хороше, що він спробує перед смертю.

Протягом фільму усі герої змушені боротися зі своїм страхом. А один солдат перед смертю просить іншого: «Скажи мамі, що я не боявся». По суті, постійна боротьба з самою людською природою, бо насправді боятися – це нормально, це збереження життя.

Найбільше вразили два епізоди.

Перший – коли герой тікає від ворога і дивом рятується, стрибаючи в річку. Уся поверхня води всіяна весняним цвітом яблунь. Солдат, ніби загіпнотизований, дивиться на цю красу, на секунду вириваючись із жаху війни, але картини яблуневого цвіту раптово змінюються трупами, по яких герою потрібно вилізти з води.

Така страшна, але правдива філософія: аби мати можливість насолоджуватися красою природи, потрібно, щоб хтось поклав за цю можливість своє життя.

Другий епізод – коли змучений герой, який пережив на цьому шляху всі можливі жахи, натрапляє в лісі на солдатів, що морально готуються вирушити в бій. Солдати сидять на траві, а один стоїть і співає пісню. Голос настільки приємний, що складається враження, ніби співає янгол.

Голос пробирає до мурашок. Це найсильніший момент у фільмі — момент катарсису. Коли стомлений герой просто прихиляється до дерева і слухає… слухає… а ти аналізуєш пам’ятаючи, що йому довелося пройти.

І в цей момент розумієш, що герой ішов не сам. Його, ніби за руку, через увесь цей жах проводив Бог. Так само, як Бог говорить з глядачем через режисера і оператора, які подарували нам цей фільм. А ще через божественну музику Томаса Ньюмана.

Своєрідним обрамленням стає дерево. У фіналі герой так само прихиляється до дерева, але це така разюча відмінність між тим розслабленим хлопцем на початку фільму, і справжнім, змужнілим чоловіком, який пройшов небезпечний шлях війни.

Нічого більш вражаючого і зворушливого такого я не бачив І не тільки я, бо фільм отримав аж 10 номінацій на «Оскар». Заслужено.

Показово, що сценарій написаний на основі розповідей дідуся самого режисера, який війну ту пройшов. І був якраз посильним, який доставляв повідомлення від одного батальйону до іншого, часто проходячи просто через ворожі позиції.

Дякую Богу за те, що говорить з нами через обраних людей.

Union Boxing Promotion тричі організовувала шоу на Донбас Арена

8 лютого чемпіон світу WBA у флайвейті Артем Далакян проведе свій черговий захист титулу в Києві. Артем – наш єдиний чинний чемпіон світу з професійного боксу, який свої чемпіонські бої проводить в Україні. Організацією шоу за участю Далакяна займаються його промоутери з компанії Union Boxing Promotion (UBP). Майбутнє шоу буде 86-м в історії компанії. Ми вирішив відстежити рух UBP з витоків і розібратися, чому зараз тільки ця компанія проводить в Україні шоу, на кону яких — звання чемпіона світу.

Union Boxing Promotion (UBP) була заснована в Донецьку в листопаді 2002 року Юрієм Рубаном, який став президентом компанії, Геннадієм Узбеком (почесний президент) і Дмитром Єлісєєвим (генеральний менеджер). Але організовувати боксерські вечори хлопці почали за пару років до цього. Першим шоу стала організація боїв Олексію Трофимову й Ігорю Сердюку в Донецьку 3 червня 2000 року. Амбітні засновники відразу ж поставили собі за мету зробити компанію однієї з провідних в Європі. Далі турніри в Донецьку почали проводитися із завидною регулярністю. В 2004 році Міжнародна боксерська федерація (IBF) на своїй щорічній конвенції нагородила українську компанію спеціальним призом за найактивнішу промоутерську діяльність, Юрій Рубан два роки поспіль визнавався кращим європейським промоутером за версією IBF, а В’ячеслав Сенченко перемагав в номінації «боксер року» (в 2005 році).

Спочатку UBP традиційно організовувала боксерські шоу в донецькому палаці спорту «Дружба» (до реконструкції 2010 року вміщував 3500 глядачів, після реконструкції 4130 місць) і поступово формувала інтерес до професійного боксу у місцевої аудиторії. Паралельно компанія налагоджувала тісний контакт з Європейським боксерським союзом (EBU), Всесвітньою боксерською радою (WBC), Всесвітньої боксерської асоціації (WBA) і Всесвітньої боксерської організації (WBO), які охоче санкціонували титульні бої боксерів компанії (першим титульний бій в Донецьку проводить Олексій Трофимов в червні 2002 року). Боксери UBP піднімалися в рейтингах і з керівництвом компанії неодноразово нагороджувались світовими боксерськими організаціями. Кращим молодим боксером-2007 за версією WBC було визнано Стаса Каштанова, найкращим промоутером в номінації WBC-Youth став Юрій Рубан.

10 квітня 2009 року в палаці спорту «Дружба» В’ячеслав Сенченко переміг чинного чемпіона світу WBA Юрія Нужненко і у UBP з’явився перший чемпіонський титул за однією з найпрестижніших світових боксерських асоціацій. Сенченко буде перебувати на боксерському Олімпі більше трьох років, проведе за цей час три успішні захисти титула і поступиться в драматичним поєдинку на Донбас Арена Полу Маліньяджі. Серед почесних гостей на цьому шоу буде легенда світового боксу Евандер Холіфілд і це його перший приїзд в Україну. На шоу було продано 17 257 квитків і це рекордний показник в історії компанії.

П’ятирічний контракт з Донбас Арена на проведення п’яти боксерських шоу UBP підписала в 2011 році. До 2014 компанія встигає провести три шоу. На них працює знаменитий ринг-анонсер Майкл Баффер (в 2018 році Юрій Рубан запросить Баффера до Києва на перший захист чемпіонського титулу Артема Далакян). І це ноу-хау для нашої країни. У 2013 році на 14-й турнір серії Pro Boxing Show прилітає Леннокс Льюїс. Артем Далакян в рамках цього шоу проводить свій перший успішний захист титулу WBA International. Останнє шоу в Донецьку компанія організовує 24 січня 2014 року в палаці спорту «Дружба».

Після трагічних подій навесні і влітку 2014 року UBP не звертає свою діяльність. Провідні боксери компанії В’ячеслав Сенченко, Олег Єфімович і Артем Далакян виступають в Броварах в рамках шоу від К2, а вже з наступного року UBP самостійно організовує боксерські вечори в Києві. Спочатку в AKKO International, потім в Stereo Plaza, а з 2016 року в КВЦ «Парковий». За цей час двічі (17 червня 2018 року і 15 червня 2019 року) компанія проводить Артему Далакяну захисту чемпіонського титулу на відкритій вертолітному майданчику «Паркового» і це нове креативне рішення було відповідно оцінено фанами і експертами боксу.

Хтось звинувачував UBP в тому, що компанія вирощує домашніх чемпіонів. Артем Далакян дійсно всі свої захисти титулів провів в Києві. Але в даному випадку це потрібно віднести скоріше до переваг Union Boxing Promotion. Хіба погано, що на нашому відверто не самому платоспроможному ринку компанія вишукує можливість і проводить шоу? Не варто забувати, що чемпіоном світу WBA у флайвейті Далакян став 24 лютого 2018 року в американському Інглвуді. Тобто, як тільки у UBP з’явилася можливість організувати Артему чемпіонський бій за океаном, Юрій Рубан нею скористався. І нещодавно зізнався, що Далакян готовий брати участь в третьому сезоні Всесвітньої боксерської суперсерії, якщо організатори домовляться, щоб в турнірі також виступали чемпіони за іншими версіями в ваговій категорії Артема.

Не менш пам’ятним виїзним поєдинком боксерів UBP став бій В’ячеслава Сенченка в Манчестері проти легендарного британця Ріккі Хаттона 24 листопада 2012 року. У попередньому поєдинку українець поступився Полу Маліньяджі. Ріккі Хаттон вирішив повернутися в ринг і в його компанії Hatton Promotion порахували, що кращого суперника ніж 35-річний екс-чемпіон світу Сенченко для цього бою не знайти. І… прорахувалися — на очах 18 тисяч глядачів Слава нокаутував Ріккі, після чого британець остаточно завершив свою славну боксерську кар’єру.

«Якщо ми отримували цікаві пропозиції, завжди серйозно їх розглядали — уточнює Юрій Рубан. — Зважували всі ризики і приймали рішення. Насправді, дійсно цікаві пропозиції надходили не часто. Напевно, ми допускали і якісь помилки. Вчилися, набивали синяки. Але цей шлях проходить будь-який промоутер. У нас були боксери, які за рівнем своєї майстерності могли ставати чемпіонами світу. Наочний приклад — Олег Єфимович, який зараз працює тренером Артема Далакяна. Стати чемпіоном Олегу завадили травми і невдалий збіг обставин. Також відзначу і наш менталітет. Якщо нинішній лідер світового рейтингу незалежно від вагових категорій мексиканець Сауль Альварес дебютував на професійному рингу в 15 років, в 18 виграв свій перший титул і в 21 вже проводив бій з Шейном Мозлі, то українські боксери в такому віці ще намагалися чогось досягти в аматорському боксі. Переходили в професіонали в 24 роки і старше, часто — з хронічними травмами рук. Це позначалося на кінцевому результаті.

Останнім часом стратегія розвитку компанії змінилася. UBP зробило ставку на Артема Далакяна і розлучилося з рядом боксерів, які перебували у них на контракті.

Стратегія змінилася з кількох причин, — пояснює Юрій Рубан. — Хтось із хлопців не виправдав наших сподівань — ми розраховували, що вони будуть швидше прогресувати. Були й суто економічні причини. Зараз ми вже не маємо можливості інвестувати в розвиток компанії такі кошти, які інвестували до 2014 року. І це теж накладає свій відбиток на діяльність UBP.

Майбутнє 8 лютого шоу — вже за рахунком 86-е для нашої компанії, — резюмує генеральний менеджер UBP Дмитро Єлісєєв. — За цей час ми організували 470 боїв, з них 137 — титульних. Тобто, 137 раз в рамках шоу Union Boxing Promotion звучав гімн України, піднімався прапор нашої країни. Нагадаю, що в титульних боях зазвичай беруть участь боксери, які входять в топ-15 рейтингів світових боксерських організацій. Ми «м’яко» виводили наших хлопців на титульні бої. Не кидали під танки. Вони проводили рейтингові поєдинки, набиралися досвіду, піднімалися в рейтингах і тоді ми вже організовували бої за титули. Окрема віха для нашої компанії — організація в 2011 році ювілейної 90-ї конвенції WBA в Донецьку. Президент Жильберто Мендоса назвав її однією з найкращих в історії. Серед почесних гостей конвенції був Роберто Дюран, визнаний кращим боксером легкої ваги в 20-м столітті. Нам є що згадати, але ми не живемо минулим. Зараз перед компанією стоять нові виклики, до яких ми готові.

Михайло Грицак

У столичному кінотеатрі «Сінема СІТІ» відбулась прем’єра кримінального бойовика «Екс» від режисера Сергія Лисенка https://youtu.be/Djwe6u4T6SE. Фільм знято за підтримки Державної агенції з питань кіно та Міністерства культури України.

 »Сьогоднішня прем’єра співпала з Днем Соборності та Свободи України. І це дуже символічно, бо і герої нашого фільму – це молоді хлопці, які боролись за Батьківщину. Та й актуальність такої історії сьогодні не можна заперечити», — сказав, представляючи фільм, режисер Сергій Лисенко.

Події стрічки «Екс» відбуваються у 1932 році на Галичині. Четверо українських підпільників УВО (української військової організації) на прізвиська Чорний, Зюк, Явір та Терен планують пограбування для потреб опору. Але все йде не за планом, і ретельно розроблена операція перетворюється на криваву бійню. Сценарій засновано на реальних подіях (йдеться про пограбування пошти у містечку Городок (тоді Грудек Ягелонські) 1932 року. На сленгу, яким користувалися тогочасні революціонери, екс – це експропріація, найефективніший спосіб фінансування активістів. Сценарій до фільму написав Ярослав Яриш. Свою роботу він подав на літературний конкурс «Коронація слова», де її помітив один з членів журі режисер Сергій Лисенко. Разом вони знайшли продюсера і подали проект на розгляд Держкіно. Таким чином отримали майже 13 млн грн. з державного бюджету на виробництво стрічки. Знімали у Львові, Києві та на Київщині. Підбираючи акторів, перевагу віддавали талановитый молоді з тих регіонів, де відбувалися показані у фільмі події.

У головних ролях знялись молоді українські актори Орест Пастух, Віталій Гордієнко, Ліза Бакуліна, Василь Колісник, Роман Кривдик, Анатоль Фон-Філандра, Аліна Коваленко та інші. Оператор фільму «Екс» — Сергій Михальчук, володар нагороди Берлінського кінофестивалю.