Тимчасове житло для переселенців перетворюється на “трущоби” і стає постійним. Чому так стається і як можна робити по-іншому
У травні в Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій визнали, що модульні містечка для переселенців є “неефективним”. Одна з причин — люди залишаються жити в поганих умовах роками, хоча житло передбачалось як тимчасове.
Наразі в Україні побудовано 25 модульних містечок, де загалом проживає понад 5 тисяч біженців. Це “крапля в морі”, порівняно із загальною кількістю внутрішніх переселенців (їх в Україні понад 7 мільйонів). Втім, якщо вже зараз не подбати про альтернативні й довготривалі способи розміщення людей, мешканців модульних містечок ставатиме все більше. І скоріше за все, вони роками житимуть у контейнерах, як це сталось із переселенцями з Донбасу у Харкові.
LIGA.Life поспілкувалася з менеджеркою міських проєктів та запитала, що призвело до неефективності модульних містечок та яка для них є альтернатива. Також ми з’ясували, яке житло для ВПО зараз будують на Київщині.
Чому модульні містечка стають проблемою
Плюси модульних містечок у тому, що вони дозволяють одночасно та швидко поселити велику кількість людей, які опинились без даху над головою. Але потім “контейнерне житло” створює більше проблем, аніж вирішує, пояснює LIGA.Life СЕО урбан-бюро Big City Lab Вікторія Тітова.
Більшість модульних містечок спроєктовані як короткочасний прихисток, доки люди не знайдуть постійне житло. Здебільшого будиночки розраховані на 6 місяців проживання, максимум — три роки. Втім, як показує досвід, таке житло люди використовують як домівку багато років поспіль.
Нещодавно опублікований звіт Right to Protection оцінює умови проживання у модульних будиночках, зведених у Харкові ще 2015 року для переселенців з Донбасу. За словами правозахисників, після 4 років використання будиночки стали “непридатними для проживання”: дахи вагончиків протікають, а техніка зношена. Мешканці часто змушені готувати їжу у крихітних загальних приміщеннях, а ходити в туалет — у приміщення на вулиці.
Люди, які не змогли знайти нове житло, продовжують жити у таких вагончиках, адже здебільшого не мають вибору. “Це не питання вибору — це відсутність вибору. Переселенці продовжують жити там, тому що їм просто нема куди повернутися”, — каже Вікторія.
Житло більшості мешканців модульних містечок зруйноване або ж розташоване на окупованих територіях. Інші люди просто не мають коштів, щоб дозволити собі альтернативу.
“Немає нічого більш постійного, ніж тимчасове. Особливо для людей з низькою економічною мобільністю. Вони не виїжджають з тимчасових прихистків з власної волі, бо не мають на це ресурсів. Закрити повністю містечко дуже важко, а вигнати людей звідти — неетично і неправильно”, — зазначає Вікторія.
Поселяючи людей у “вагончики”, ми робимо їм гірше
По-перше, таке житло швидко зношується, а отже умови проживання дуже швидко погіршуються. Крім того, у тимчасових будиночках є проблеми з теплоізоляцією, через що взимку там — холодно, а влітку — спекотно. Ще один інженерний недолік в тому, що модульні будиночки розміщують просто на вулиці, не будуючи під ними фундаменту.
І навіть якщо модульне житло зробити дуже якісними — все одно залишаються інші проблеми, зокрема соціальні:
1. Згуртувати людей з одним горем в одному місці — погана ідея.
Створюючи такі містечка, ми акумулюємо людей з однаковим травматичним досвідом в одному місці. Це може ще більше ускладнити переживання травматичного досвіду, наголошує Вікторія.
“Здавалося б, вони могли створити спільноту, що розумітиме один одного і буде підтримувати? Але це так не працює. Їм всім одночасно дуже важко. І поряд має бути хтось, кому не важко, інакше весь свій біль люди акумулюють у собі, всередині. Є ціле місто – а їх селять на околиці й створюють сегрегацію. Тоді виникає поділ на “місто” і “переселенців”, на “ми” і “вони”, — пояснює вона.
2. Відокремивши людей, ми ускладнимо їхню адаптацію у соціум.
Розмістивши переселенців у модульних містечках, ми ризикуємо надовго поставити на них клеймо “чужих”, “не місцевих”. Район, що створюється спеціально для тих, хто втратив дім, перетворюється на “район переселенців” і не скоро стане частиною міста.
“Моя прабабуся – переселенка. Коли радянський союз ділив кордон між Україною і Польщею у 1951 році, її з чоловіком і дітьми примусово переселили в Миколаївську область. На той момент для них нічого не було готово в містечку: людей переселяли в халупи, у недобудовані будинки. В очах місцевих — ці люди були чужинцями, злочинцями. Всі товари їм продавали втридорога”, — ділиться особистим досвідом Вікторія.
За її словами, адаптація переселенців можлива, але вона займатиме десятиліття: “Я, як четверте покоління, вже не відчула цієї сегрегації — але моя мама ще росла з відчуттям, що вони “переселені”.
Яким має бути “правильне” житло для переселенців
Перше і важливе правило — тимчасове житло має бути вписане в місто. Це можуть бути окремі квартири або будинки, але, наприклад, окремий ЖК для переселенців — уже спричинить сегрегацію.
“Найкраще — якомога рівномірніше розподіляти людей по місту. Тоді не виникає якоїсь великої суцільної групи людей, їх не починають сприймати, як “групу переселенців”. В очах мешканців, вони стають індивідуальностями. Так простіше вибудовувати контакти з місцевими. Людині простіше допомогти іншій людині, аніж групі людей”, — наголошує Вікторія Тітова.
Друге правило — будівлі, що реконструюються, повинні мати активні перші поверхи. Якщо споруда без комерційних приміщень або із закритою територією — виникне “мертва зона”. Натомість людям треба дати можливість займатись чимось: відкрити кафе, перукарню, облаштувати майданчик — що завгодно, що дозволить використовувати будинок мешканцями сусідніх будівель чи вулиць.
“Так виникне динаміка в районі та в місті: люди будуть переміщуватися, дружити, одружуватися, — словом, заводити соціальні зв’язки. Саме так будується соціальна взаємодія серед містян”, — підкреслила менеджерка міських проєктів.
Невдалий приклад — проєкт модульних містечок, що презентували в Полтаві. Основні його недоліки — повна відокремленість від міста, відсутність інфраструктури, комерції. “Навіть якщо це нове постійне житло, воно все одно створить проблеми, якщо не спроєктувати його грамотно”, — зазначає Тітова.
Які є швидкі альтернативи
Найшвидшою та найдешевшою альтернативою наразі (і це визнають на рівні уряду) може бути створення житла для переселенців у гуртожитках, медзакладах або тимчасова ревіталізація занедбаних будівель.
Гарний приклад нещодавно з’явився у Дніпрі — гуртожиток університету переобладнали на житло для сімей захисників Маріуполя та маріупольців. В планах реалізувати такий проєкт в інших містах.
“В чому його переваги? З гуртожитку зробили окремі квартири. Там є той самий дух тимчасовості: відчувається, що це хороше, але тимчасове рішення. Також є чітка домовленість з університетом: мешканці житимуть там до кінця війни, плюс три роки після перемоги.
Так мешканці розуміють чітко період проживання, він достатньо довгий — тож відчуватимуть себе захищеними, і зможуть підготуватися до моменту, коли настане час виїхати. А виш отримає відремонтовані гуртожитки, куди можна буде знову поселити студентів — win-win”, — пояснила Тітова.
Урбан-бюро Big City Lab разом із партнерами PUPA пропонує “оживити” стару будівлю міської поліклініки в Славутичі й облаштувати там житло та публічний простір для переселенців. У разі успішності проєкту, урбаністи пропонують перенести цей досвід на інші громади.
Проєкт Poliklinika — це одночасно і житло, і бізнес-резиденція для тих, хто втратив власну справу через війну, а також публічний простір для подій.
“Ми вирішуємо декілька завдань: ефективно використовуємо вже наявний простір, даємо декілька функцій одній будівлі, інтегруємо переселенців у місто, адже будівля поліклініки знаходиться посеред Славутича”, — пояснила спеціалістка.
Також проєкт дасть можливість підприємцям, що релокуються, запропонувати нові робочі місця мешканцям Славутича.
“Адже місту дуже не вистачає нової підприємницької енергії та малого бізнесу. Ситуація win-win і для місцевих мешканців, і для переселенців та бізнесу, і для міської влади та міста загалом”, — підсумовує Вікторія.
Яка ситуація з житлом для ВПО на Київщині
Станом на травень 2023 року у Київській області зареєстровано понад 332 тисячі переселенців, з них понад 80 тисяч — це діти, повідомили LIGA.Life у Київській обласній військовій адміністрації.
Загалом в області створено понад 7 тисяч місць для переселенців, з них понад 2 тисячі — зараз вільні. У модульних містечках мешкають 2487 осіб — будиночки були встановлені у 15 містах, у тому числі у Бучі, Ірпені та Гостомелі, які найбільше постраждали внаслідок бойових дій. Нещодавно в Ірпені за підтримки фінського уряду відкрили нове модульне містечко з “покращеними умовами”.
Для деяких сімей Київщини, чиє житло було зруйновано внаслідок вторгнення росіян, надали будиночки компанії QHome. Вони розраховані на проживання 4 осіб та оснащені всім необхідним. Проєкт реалізує Київська ОВА спільно з Агентством ООН у справах біженців, в області загалом планується встановити 100 таких будиночків.
Водночас за даними КОВА, в області планують будувати не тільки модульні містечка — вже зараз розглядають новий проєкт житла, в межах якого хочуть реконструювати сім гуртожитків і створити близько 1000 місць для переселенців. Проєкт планують затвердити на черговій сесії облради.
https://vpl.in.ua/chomu-modulni-mistechka-ne-pratsyuyut-ta-yaka-ye-alternativa/?amp=1&fbclid=IwAR18eOD_e6wsU-1uMvW3MFsfmZTaO0zq9OaLkro8S1BuJhw4KtdESuBijzw
Загрузка ...
За словами ініціаторки туру співачки Марти Липчей саме Павло надихнув її на концертний тур «Нескорені». Із бійцем Марту познайомив меценат Андрій Мацола, який придбав для військового перший сучасний біонічний протез у рамках власної ініціативи
