Листопад 2013 року – вирішальний час для визначення зовнішнього вектору розвитку України. Підписання Угоди про Асоціацію чи повільне «дрейфування» до Митного союзу? Поки що це залишається загадкою. Але як насправді це питання сприймають на Сході України, сказати важко. У більшості своїй регіони, наближені географічно до Росії, стають зоною пропаганди ідеї «Руского міра» з усіма відповідними наслідками.
Сьогодні на Луганщині серед основних питань, які обговорюються серед населення, давно стоїть визначення вибору зовнішньополітичного розвитку країни. Але, насправді, річ не в тім, що мешканці регіону настільки активно цікавлять політикою та й особливо зовнішньою, а тим паче питаннями розвитку Євросоюзу або Митного союзу. Справа в тому, що фактично зворушення в цьому процесі були розпочаті з одного боку представниками КПУ та «Українського вибору», з іншого – спостерігається повна пасивність прихильників євроінтеграції з лави опозиційних політичних сил. Мешканці регіону, які традиційно не цікавляться політикою та переймаються переважно питаннями соціально-економічного та побутового значення, виявляють байдужість до геополітичних процесів та місці в ньому української держави. Нажаль, така особливість зберігалась досить тривалий час, доки не настав 2013 рік. Це не лише рік переорієнтації політики зовнішньої, але й напруження у внутрішній: не за горами кампанія місцевих та президентських виборів. Як давно стало заведено в нашій державі, використання зовнішньополітичного козирю розігрувалось неодноразово. Буде використаний цей інструмент і цього разу.
Насправді, така ситуація не може не турбувати та викликає певну насторогу. Використовуючи пасивність громади, відносно нейтральний погляд на зовнішню політику місцевою елітою, даним становищем фактично скористався проросійський сектор в регіоні. Про це каже те, що особливого розвитку набула діяльність так званого громадського руху «Український вибір».
Але давайте хоча б на мить замислимось, чи насправді той вибір є українським, як то є задекларовано, і як роль він відіграє у виборі пересічного українця Луганщини.
Лідер «Українського вибору», відомий з часів епохи «кучмізму» — Віктор Медведчук – у новітній історії є постаттю досить протиречивою. Поява його на політичному горизонті та масивна рекламна кампанія не викликала бажаного результату під час парламентських виборів 2012 року. Подібна поразка змусила «кума В. Путіна» змінити підхід до діяльності руху та переорієнтуватися до підготовки виборів 2015 року.
Проте, не зважаючи на шалену інформаційну кампанію в регіонах, рейтинги самого політика та очолюваного ним «Українського вибору» не спішать збільшуватися. Але в чому тоді причина такого результату для головного лобіста євразійської інтеграції в Україні? Причина полягає в наявності некомпетентних кадрів, нецільового використання коштів та несприйняття більшістю населення інтеграції до Митного союзу як такої.
Подивимось на ситуацію, що склалась на Луганщині. На офіційному веб-порталі руху зазначається, що в Луганській області фактично зареєстровані чотири ініціативні групи руху «Український вибір». Зокрема, до них входять, ініціативна група Арсена Клінчаєва, група Олександра Ващилова, ініціативні групи Валерія Керницького та Дмитра Марченка. Але хто є насправді ці всі люди, та яку репутацію мають у своєму рідному регіоні?
Арсен Клінчаєв ставав скандальною особистістю неодноразово, починаючи з 2006 року, засвітившись під час бійки у стінах Верховної Ради України, при цьому не будучи народним депутатом. Справу тоді фактично зам’яли. Чергову славу скандальному «регіоналу», улюбленцю Олександра Єфремова, приніс 2010 рік, де під час виборчої кампанії Клінчаєв був впійманий за пошкодженні рекламних біл-бордів ВО «Батьківщина». Але й тоді все власне йому зійшло з рук. В травні 2013 року скандальний політик прославився тим, що особисто заважав делегації від Луганської обласної організації ВО «Батьківщина» сісти в потяг для участі в акції «Вставай, Україна!».
Але все не було б так просто, як би не боротьба за владу та за гроші. Так, конфліктна ситуація фактично виникла між Клінчаєвим та лідером іншої ініціативної групи Валерієм Керницьким. За збігом обставин, Керницький так само належить до місцевого середовища Партії регіонів, але це йому чомусь не заважає критикувати діяльність ПР і одночасно бути депутатом Луганської міської ради за списком останньої. Валерій Керницький є маловідомою особистістю в місті, чого не скажеш за Клінчаєва, але у боротьбі за лідерство закулісну перемогу фактично отримав все ж таки перший.
Особистість Олександра Ващилова, що є лідером ініціативної групи у м. Алчевськ, не викликає сприйняття та впізнання в регіоні. Окрім телефону та фотографії на сайті «медведчуківець» з Алчевська фактично нічим не встиг відрізнитись.
Але не менш цікавою є діяльність ініціативної групи Дмитра Марченка, лідер якої фактично був одним із перших, хто знайшов потрібним зайняти вакантне грошове місце під луганським сонцем, вступивши до лав «Українського вибору». Прикметно, що до лав цієї групи фактично подалась більша частина луганського осередку всеукраїнської молодіжної громадської організації «Фундація Регіональних Ініціатив», який раніше Марченко й очолював. Проведення фіктивних заходів та популяризації руху членами ініціативної групи Дмитра Марченка стали звичайною справою, особливо якщо справа іде про сланцевий газ або федералізм в Україні. Дивно, але до широкого обговорення ці активісти не квапляться запрошувати відповідних експертів та продовжувати належну публічну дискусію.
Так чи ні, але сьогодні активісти «Українського вибору» з новою силою продовжили свою інформаційну та громадську діяльність, підкидуючи громаді регіону дезінформацію про переваги євразійської інтеграції, активно посилюючи штампи в суспільстві, наголошуючи що наче ЄС – це «кризова зона та повний занепад західної цивілізації». Прикметно, що це робиться з використанням інструментів так званої теорії КОБ (рос. Концепция общественной безопасности), прихильники якої пропагують зверхність російської нації, антисемітизм та теорію змови з найгірших можливих варіантів конспірологічної доктрини. КОБівці давно перетворились на неототалітарну секту та виступають з критикою не лише існуючої системи цінностей та устрою, але й християнської церкви, що явно не входить в офіційну доктрину Євразійського економічного союзу В. Путіна. То чим тоді займається та для чого існує «Український вибір», які наслідки його діяльності варто очікувати Луганщині?
Справа в тому, що активісти «Українського вибору» проникли не лише до Партії регіонів чи навіть ВО «Свободи», вони давно активно співпрацюють з місцевими організаціями КПУ. Річ у тім, що з вересня представники КПУ створюють ініціативні групи для збору підписів в підтримку Митного союзу, кінцевою метою чого є організація всеукраїнського референдуму з зазначеного питання. Спільними зусиллями комуністи та «медведчуківці» готуються не лише отримати значні дивіденди, але й надалі маніпулюватимуть свідомістю мешканців громади Луганщини через те, що діюча опозиція фактично не поспішає взяти на себе роль «просувача» ідеї європейської інтеграції при паралельному перенасичені регіону малоефективними «грантожерськими організаціями».
Прикро визнати, але подальший розвиток такого сценарію в майбутньому може вилитись в те, що Луганська область легко може перетвориться на форпост прихильників євразійських інтеграційних процесів, що відобразиться на результаті референдуму з приводу вступу України до Митного союзу.
Олександр Никоноров